"Леонiд Панасенко. Не камiнь (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

Леонiд Панасенко

НЕ КАМIНЬ
Оповiдання
______________________________________________________________________

Панасенко Леонiд Миколайович (Сiмферополь)
Ризиконавти: Науково-фантастичнi оповiдання, с. 151-161
Серiя "Пригоди. Фантастика". К.: "Веселка", 1990
OCR i редакцiя Dauphin, червень 2003
______________________________________________________________________

Вiн встав як завжди безгучно - щоб не розбудити дружину. Було
близько шостої за мiсцевим часом. У вузькому уламку слюди, який вiн
минулого лiта оправив у дерево, невиразно вiдбилося його велике
незграбне тiло. "Наче поспiхом збирали - iз чого прийдеться", -
мимохiдь подумав Кiм i всмiхнувся.
Вiн жив уже четверте життя - двiстi сорок вiсiм рокiв вiд першого
народження й трохи бiльше тридцяти вiд останнього - i щоразу, коли
мiняв зношений органiзм, до найдрiбнiших деталей вiдтворював свою не
дуже вдалу тiлесну оболонку. Його прихильнiсть до традицiйної бiоформи
iншi Iмпровiзатори вважали дивацтвом, примхою майстра, тому що
будь-яка стабiльнiсть у мiнливому свiтi завжди коштувала чималих
зусиль; значно простiше вигадати собi тiло бiльш сучасне i зручне для
роботи. Вiн знав, що Iмпровiзатори-початкiвцi охоче вирощують масу
додаткових органiв почуттiв, дублюють серцево-судинну систему, а
пояснюють усi цi приготування майбутнiми труднощами. Аякже, їх чекає
воiстину божественне заняття - знаходити безнадiйнi, потенцiйно
неспроможнi до самозародження життя свiти i пробуджувати їх. Спершу
заплiднювати стiйкими органiчними з'єднаннями, затим... Одне слово,
пекельна праця генного проектувальника, навченого методам формування
матерiальних структур за допомогою психополя. Всiлякi експерименти iз
власним тiлом Кiм вважав пустощами, марною тратою сил та часу. Iз
цього приводу вiн якось кинув фразу, що стала згодом крилатою:
"Справжнiй Iмпровiзатор повинен бути консервативнiший, нiж
матiнка-природа; вона-бо могла експериментувати мiльйони рокiв, а в
нас є строки й усвiдомлена мета".
...Лiс пахнув свiжою зеленню. Його сповнювали незчисленнi шерехи
i стриманi порухи: дерева розгортали сувої велетенських листкiв, аби
iз першими променями Зiрки збирати дорогоцiнну енергiю.
Iмпровiзатор потягнувся, заклав руки за спину. I тiєї ж митi у них
тицьнувся гострий холодний писок.
- Це ти, Одновушку Мокрий Нiс? - спитав Iмпровiзатор, не
обертаючись. - Виспався, розбишако?
З-за вiдрогiв Похмурих гiр вже пролилися першi струмочки зорi. На
якусь мить вiн нараз вiдчув чи то напад досади, чи то доторк нудьги.
Те саме безсоння, що зганяє нi свiт нi зоря зi зручного ложа, той
самий рудий одновухий пес, швидше навiть вовк - тварина загалом
лагiдна, однак у своїй зграї чомусь не вживається.
"Чи не засумував ти, старче? - спитав себе Кiм. - Може, тобi