"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

кроки, брязкiт зброї. Довгi бiлi тiла, що ожили в його пам'ятi,
розпластувалися в стрибку. Вривався у вуха, пробивав голову навилiт
жахливий писк.
Нiяк не вкладалася в рамки звичної логiки страшна арифметика.
На цiй планетi бушували вiйни й повенi, виверження вулканiв i
епiдемiї. Вченi застерiгали проти забруднення навколишнього
середовища, висловлювали рiзнi пророцтва. Та хто мiг передбачити,
що найстрашнiшою i невiдворотною небезпекою, "карою небесною" стануть
якiсь невеликi тварини, названi бiлими звiрами.
Тiм помилявся: Семен думав не тiльки про цю планету. Вiн згадував:
"...i тодi я сказав Євгеновi:
- Нам щонайменше потрiбен ще рiк.
Я знав, що представник президiї академiї прислухається до моїх
слiв, що вiд нього залежить фiнансування наших дослiдiв. А втiм, i
Євген пам'ятав про це.
- Нашi дослiди вже коштували немало! Ми не можемо без кiнця
витрачати державнi грошi!
- Однак комусь це може обiйтися ще дорожче, - заперечив я.
Валя з жалем, майже з презирством, подивилася на мене i
демонстративно вiдвернулася.
- Кому ж? - засмiявся Євген. - Марсiанам?.."
Семен хитнув головою, вiдганяючи невiдчепнi спогади, i незграбно
пiдвiвся. Потягнувся, розминаючись пiсля довгого сидiння.
- Мабуть, ми знаємо досить, - промовив вiн, не помiчаючи запитання
в поглядi Тiма.
Вiн дiстав карту, звiрився з нею.
- Можемо летiти до озера Ланi. Звiдси недалеко, - сказав.
"Вiн так звик до мене, що забуває пояснювати свої рiшення, - думав
Тiм. - Але хто з нас бiльше винен у цьому?"
Вийшовши на вулицю, вони ввiмкнули гравiтри i попливли в прозорому
повiтрi. Пiд ними тяглися долини, геть зарослi чагарником лиху.
- Бiлi звiрi з'їдали дерева i людей, а їх з'їв чагарник, -
невесело пожартував Тiм.
Семен рiзко повернув до нього голову, наче тiльки цiєї митi згадав
про зброєносця:
- Твоя правда! В записах теж сказано, що вони бояться чагарника.
- Очевидно, для них отруйний навiть його запах, летючi масла, якi
вiн видiляє. Уявляєш, який парадокс? З розвитком цивiлiзацiї люди
знищували непотрiбний їм чагарник, вiдвойовуючи мiсця для полiв, та
коли бiлi звiрi знищили людей, чагарник розрiсся i в свою чергу знищив
бiлих звiрiв...
- Тодi ми скоро повиннi знайти їхнi останки, - дiйшов висновку
Тiм. - Починаються болота, а чагарник лиху, як нам вiдомо, росте
всюди, крiм болiт.
Внизу пропливли луки, пасма горбiв... Потiм горби скiнчились,
заблищали ланцюжки озер. Судячи з опису i карти, розвiдники були
поблизу мети.
Семен круто спiкiрував униз. Тiм - за ним слiдом.
- Поглянь-но! - вигукнув Семен, простягаючи руки. - Ось що мав
побачити автор записiв, щоб знайти зброю проти бiлих звiрiв!