"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу авторакроки, брязкiт зброї. Довгi бiлi тiла, що ожили в його пам'ятi,
розпластувалися в стрибку. Вривався у вуха, пробивав голову навилiт жахливий писк. Нiяк не вкладалася в рамки звичної логiки страшна арифметика. На цiй планетi бушували вiйни й повенi, виверження вулканiв i епiдемiї. Вченi застерiгали проти забруднення навколишнього середовища, висловлювали рiзнi пророцтва. Та хто мiг передбачити, що найстрашнiшою i невiдворотною небезпекою, "карою небесною" стануть якiсь невеликi тварини, названi бiлими звiрами. Тiм помилявся: Семен думав не тiльки про цю планету. Вiн згадував: "...i тодi я сказав Євгеновi: - Нам щонайменше потрiбен ще рiк. Я знав, що представник президiї академiї прислухається до моїх слiв, що вiд нього залежить фiнансування наших дослiдiв. А втiм, i Євген пам'ятав про це. - Нашi дослiди вже коштували немало! Ми не можемо без кiнця витрачати державнi грошi! - Однак комусь це може обiйтися ще дорожче, - заперечив я. Валя з жалем, майже з презирством, подивилася на мене i демонстративно вiдвернулася. - Кому ж? - засмiявся Євген. - Марсiанам?.." Семен хитнув головою, вiдганяючи невiдчепнi спогади, i незграбно пiдвiвся. Потягнувся, розминаючись пiсля довгого сидiння. - Мабуть, ми знаємо досить, - промовив вiн, не помiчаючи запитання в поглядi Тiма. - Можемо летiти до озера Ланi. Звiдси недалеко, - сказав. "Вiн так звик до мене, що забуває пояснювати свої рiшення, - думав Тiм. - Але хто з нас бiльше винен у цьому?" Вийшовши на вулицю, вони ввiмкнули гравiтри i попливли в прозорому повiтрi. Пiд ними тяглися долини, геть зарослi чагарником лиху. - Бiлi звiрi з'їдали дерева i людей, а їх з'їв чагарник, - невесело пожартував Тiм. Семен рiзко повернув до нього голову, наче тiльки цiєї митi згадав про зброєносця: - Твоя правда! В записах теж сказано, що вони бояться чагарника. - Очевидно, для них отруйний навiть його запах, летючi масла, якi вiн видiляє. Уявляєш, який парадокс? З розвитком цивiлiзацiї люди знищували непотрiбний їм чагарник, вiдвойовуючи мiсця для полiв, та коли бiлi звiрi знищили людей, чагарник розрiсся i в свою чергу знищив бiлих звiрiв... - Тодi ми скоро повиннi знайти їхнi останки, - дiйшов висновку Тiм. - Починаються болота, а чагарник лиху, як нам вiдомо, росте всюди, крiм болiт. Внизу пропливли луки, пасма горбiв... Потiм горби скiнчились, заблищали ланцюжки озер. Судячи з опису i карти, розвiдники були поблизу мети. Семен круто спiкiрував униз. Тiм - за ним слiдом. - Поглянь-но! - вигукнув Семен, простягаючи руки. - Ось що мав побачити автор записiв, щоб знайти зброю проти бiлих звiрiв! |
|
|