"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Чекай-чекай... Ти що ж це - хочеш мене переконати, що в тебе
з'явилася власна тiнь? Ну, знаєш... До цього часу я щось не чував, щоб у
нашiй родинi водилися такi, котрих можуть бачити люди. Нi, не пам'ятаю.
- А я взяв i завiвся, - заперечив Бухтик i знову задумався. - От тiльки
не можу зрозумiти, як це все трапилося.
- Так тебе люди i справдi бачили? - Все ще не йняв вiри господар
затону.
Бухтик кивнув головою.
- Атож. Розумiєш, пiдходжу я до одного вiкна, щоб подивитися, що там
робиться всерединi. Постояв пiд вiкном, послухав, про що там говорять, а
потiм вилiз на приступку i зазирнув до кiмнати... А посеред неї один хлопчик
стоїть, всi його Вiтьком-артистом кличуть. Стоїть i дивиться прямiсiнько
менi в очi. Потiм як заверещить: "А-а!" - i пальцем на мене показує! Я
спочатку було подумав, що вiн когось iншого злякався. Озирнувся - i раптом
бачу - в мене тiнь з'явилася! А чому вона з'явилася, до цього часу не знаю.
- Може... ти щось скуштував? - нерiшуче припустив господар затону.
- Нiчого такого я там не куштував, - в задумi вiдказав Бухтик. - Хiба
що... Там ще один хлопчик був, Сергiйком його звуть. Так вiн викинув за
вiкно якесь бiле кружальце. А я його пiймав i скуштував. Може, з цього все й
почалося?
- Може бути, - згодився Барбула. - Все може бути. Хiба ж знаєш, що
можуть утнути люди. Ану, пiшли лишень у двiр!
- Чого?
- Щоб дiзнатися, чи є в тебе тiнь.
Бухтик зупинився на освiтленому пiдводному пагорбi. Барбула уважно
придивлявся до сина. Вiн навiть обiйшов навколо нього.
Тiнi не було.
- Здалося тобi все, - нарештi сказав вiн.
- Нiчого не здалося, - вперто заперечив син.


ВIД КОГО ПОХОДИТЬ ЛЮДИНА

Посивiла вiд довгого життя Квакуша, котру всi в затонi називали
Премудрою, сидiла на рудiй купинi. Навколо неї в нетерплячцi штовхалися
внуки i правнуки. Всi як один вирядилися в золотаво-зеленi киптарики i
кремовi штанцi.
Так вже повелося з давнiх-давен, що кожного чудового ранку навколо
своєї бабусi Квакушi збиралися багаточисленнi нащадки. А зiбравшись,
починали прохати, щоб Квакуша розповiла якусь iсторiю з свого довгого i
багатого на пригоди життя.
Ще б пак! Те, що довелося пережити бабусi Квакушi, в їхньому затонi
нiкому iншому не вдалося. Навiть водянику Барбулi.
Поважнi старi жаби говорили, нiбито в свої молодi лiта Квакуша Премудра
була писаною красунею. Подивитися на її незвичайну вроду прибували женихи з
найвiддаленiших болiт i заплав. Напевно, чутки про неї дiйшли i до людей,
тому що одного чудового дня на березi затону з'явився гарний на вроду
молодий царевич. На ньому були кремового кольору шорти i слiпучо-бiла
сорочка з закасаними рукавами. Цей царевич з допомогою хитрощiв виманив на
берег довiрливу красуню i вiдвiз в свою далеку державу. Там вiн поселив її в