"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Вiн втягнув свого нового товариша в душову, намочив рушника i накинув
його Бухтиковi на голову.
- Хутчiш, Бухтику! - сказав вiн. - Тiкай, а то зараз влетить нам обом!
Двiчi повторювати не довелося. Бухтик спритно перестрибнув через
пiдвiконня, i вже знадвору до Сергiйка долетiло:
- Я ще прийду. Ми ще зустрiнемося, Сергiйку!


СТАРI ПРИЯТЕЛI

З тiєї хвилини, як Бухтик подався на розвiдку до лiсового санаторiю,
господар затону не мiг знайти собi мiсця. Вiн без упину плавав уподовж
берега i щомитi визирав з води, аби побачити, повертається його син чи нi.
I знову плавав, плавав...
- Ну чого б це я так побивалася? - не витримала стара верба, коли
господар затону, либонь, всоте пропливав повз неї. - Тепер вже нiчим не
зарадиш. Залишається лише чекати.
Старезна верба розмовляла з водяником лише в тих випадках, коли нiкого
з стороннiх не було поруч.
Барбула втомлено присiв бiля неї. Скосив погляд на корiння, що стирчало
над поверхнею води, i вiдчув легкий бiль всерединi. Пiдводне корiння вiн, як
умiв, скрiпив рiчковим намулом. А ось це, надводне... Навiть Бухтик не знав,
яким чином його можна змiцнити, навiть старий приятель, господар навколишнiх
лiсiв, Даваня, не мiг нiчого порадити.
- Легко тобi так говорити - не побивайся, - з докором сказав Барбула. -
А як же менi не побиватися - це ж єдиний мiй син... Ет, i приспiчило Даванi
саме в цей час податися до чужого лiсу! Ет!..
Барбула завжди промовляв "ет", коли почував себе кепсько.
- Мусиш сподiватися на краще, - порадила верба.
I в цю мить з глибини лiсу долетiло:
- Ку-ку!
I трохи згодом:
- Няв-няв!
Даваня, коли йому кортiло зустрiтися з старим приятелем, завжди
викликав його в такий спосiб.
Господар затону стрепенувся i почав пильно придивлятися до самiтного
берестка, котрий стояв трохи вище за течiєю. Вони завжди зустрiчалися бiля
цього дерева.
А нявкання, без сумнiву, долiтало саме звiдтiля.
- Нарештi! - вихопилося у Барбули. - Нарештi Даваня повернувся! Може,
хоч вiн щось порадить!
I старий водяник стрiмголов кинувся на поклик свого щирого приятеля.
А тим часом Даваня розходився що є духу.
- Ку-ку, няв, гав-гав! - кликав вiн Барбулу голосами всiх вiдомих йому
птахiв та звiрiв. - Му-у!
Дуже легко засвоював Даваня все, що йому лише доводилося чути чи
бачити. Нещодавно вiн навiть похвалявся перед Барбулою, що от-от навчиться
людської грамоти. Вiн нiбито пiдiбрав поблизу лiсової дороги надзвичайно
цiкаву книжку з малюнками. Лишилося хiба дiзнатися, що в нiй написано.
- Я осьдечки! - вигукнув Барбула, випiрнувши поруч з берестком. - Ось