"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

де я, бачиш? А тебе де стiльки часу носило?
Проте господар лiсу з'явитися на очi чи бодай вiдповiсти не поспiшав.
Замiсть свого приятеля Барбула угледiв лише сучок, що, нiби павук по
павутинцi, легко ковзнув по стовбуру до нижньої гiлляки.
Опинившись на нiй, той сучок застиг на мить, затим почав швидко
виростати в усi боки. Спочатку з'явилися чотири сучечки, два вгорi, два
внизу. Нижнi вiдростали куди швидше, нiж верхнi. То були прудкi ноги
лiсового господаря.
"Вправно, ох i вправно у нього все виходить! - в захватi подумав
Барбула, спостерiгаючи за стрiмким перевтiленням свого приятеля. - I де
тiльки навчився вiн цьому?"
Самому Барбулi так i не довелось осягнути премудростей всiляких
перевтiлень. Хiба що, та й то з неймовiрними зусиллями, перетворювався вiн
на такi кошлатi i безформнi водоростi, що плюнути хотiлося, дивлячись на
них.
А в горiшнiй частинi сучка, мiж iншим, почали вже вирiзуватися твердi
сухенькi плечi, жилава шия, нарештi з'явилася голова з густими зморшками i
хитрими усмiхненими очицями.
- Ось i я! - оголосив Даваня i усiвся верхи на гiлляку. Проте тут же,
нiби схаменувшись, зiрвався на ноги i оббiг навколо стовбура.
Барбула мимоволi розтягнув рота до вух: такою вже непосидючою iстотою
був його древнiй приятель. Нiкому нi разу не довелося побачити непорушного
Даваню.
- Ось вiн, я! - повторив Даваня, вигулькнувши з iншого боку стовбура. -
Аби ти тiльки знав, скiльки в мене новин! Чекай... Що це з тобою? Невже ти
не радий менi?
- Тобi я завжди радий, - вiдказав Барбула. - Тiльки тут таке щойно
трапилося! Слухай-но, ти менi друг?
Даваня почав стрибати на однiй нiжцi, затим на iншiй.
- Ти ще сумнiваєшся в цьому?
- Тодi прошу тебе зробити одну послугу. Треба негайно дiстатися до
сано... санаторiю! Треба дiзнатися, чи не трапилося чогось з Бухтиком.
- А вiн що - там хiба?
- Там. I давно пора йому повернутися звiдтiля.
- Чого ж його туди понесло?
- Е-е, так ти, виявляється, нiчого не знаєш? - здогадався Барбула. -
Тодi слухай...
Новина була настiльки цiкавою, що Даваня кiлька секунд не ворушився.
Потiм вигукнув "гоп-ля!" i спритно перестрибнув на iншу гiлку.
- Гаразд, я зараз же вирушаю до того санаторiю. Ось тiльки якого
вигляду я приберу перед тамтешнiми мешканцями? Ану, Барбуло, мерщiй заплющ
очi! Тiльки, дур, не пiддивлятися!
Барбула слухняно зажмурився. А коли знову розплющив очi - Даванi на
деревi вже й слiду не було. Лише над пiщаним береговим урвищем самiтно
стояла пишна квiтка.
Барбула уважно розглядався на всi боки. Даремно, Даванi нiде не було.
Тодi вiн запитав:
- Ти куди подiвся?
- Тут я, тут, - прошелестiла квiтка. - Ось вiн, я!
При тих словах квiтка плавно злетiла в повiтря i перетворилася на