"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

На березi, з того боку, де знаходився лiсовий санаторiй, гуляло кiлька
хлопчикiв i дiвчаток. Омаша насупила чоло, коли побачила їх.
- Не подобаються менi цi дiти, - промовила вона. - Вiд них однi лише
неприємностi. Та й Зубатка такої ж думки про них. А тих двох, що
сплюндрували мiй город, я просто ненавиджу... Ох, хай тiльки вони менi
попадуться!
На мить її обличчя стало таким хижим, що Чара мимоволi здригнулася.
Воно чимось нагадувало вираз щучої морди, коли вона настигала здобич.
Несподiвано з боку дитячого садка долетiв багатоголосий вереск малькiв.
- А вони чого розходилися? - незадоволено запитала Омаша. - З-за цього
вереску нiколи не можна спокiйно вiдпочити!
Чара прислухалася.
- Здається, щось трапилося з Зубаткою, - сказала вона. - Чуєш, як вони
кричать: "Зубатка... так їй i треба..."?
- О, моя блискуча паличка! - не своїм голосом заголосила Омаша i
кинулася на вереск малькiв.

- Сергiйку, а ти бачив Чару чи Омашу? - запитала раптом Оля. - Коли б
ти знав, як менi хотiлося б подивитися на них! Особливо на Чару.
- Я знайомий лише з Бухтиком, - вiдповiв Сергiйко. - А русалок можна
бачити лише пiд час їхнього свята Повного Мiсяця. Про це менi розповiв
Бухтик. А зараз хочеш послухати про те, що трапилося iз Зубаткою?


РИБАЛКИ

Барбула майже з самiсiнького ранку сидiв перед дзеркалом i милувався
своїм вiдображенням. Гарним, дуже гарним було вiдображення у господаря
затону. А що вже жваве, а що вже прудке! Не встигнеш язика йому показати, як
воно у вiдповiдь тут же показувало свого. Не встигнеш посмiхнутися до
нього - а у вiдображення рот аж до вух розтягувався вiд смiху... Все життя
милувався б ним!
Зрозумiло, що за таким приємним заняттям Барбула не одразу звернув
увагу на стукiт i метушню пiд дверима.
- Хто там ще? - незадоволено запитав вiн.
- Це ми! - одразу пропищало кiлька тоненьких голосочкiв. - Це ми,
карасики! Рятуйте нас!
Барбула поспiхом притулив дзеркало до старого чобота i вилетiв з житла.
На мить вiн зажмурився вiд слiпучого сонячного свiтла, що пронизувало
затон до самiсiнького дна. А коли знову розплющив очi, то побачив, що на
просторiй галявинi перед дверима його помешкання зiбрався досить-таки
величенький натовп нажаханих чимось малюкiв.
- Щось трапилося? - запитав Барбула. - Чи знову припливла Зубатка?
- Нi, - пропищав найменшенький серед тих, що зiбралися. - Але це ще
страшнiше, нiж Зубатка! Так вже смикається, так вже звивається! Може, воно
також хоче нас спiймати?
- Зараз ми розберемося, що до чого, - вiдказав Барбула.
По дорозi мальки наввипередки розповiли йому про те, що на березi поруч
з дитячим садком розташувалися двоє людей i почали закидати до затону
невiдомих страховидл на ниточках, якi шалено звивалися. I в них, малькiв,