"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

просто душа сховалася в хвостиках, коли вони побачили таке...
Барбула заспiшив. Вiн одразу здогадався, з чим прийшли сюди люди i як
називаються тi страховидла.
"Не могли собi пошукати iншого мiсця, - неприязно подумав господар
затону про рибалок. - Хоча б вже всiлися там, де полює Зубатка... Лише
малькiв наполохають..."
Проте коли вiн побачив, що на березi сидiли Сергiйко i Вiтько, його
досада поступилася мiсцем перед веселою нетерпеливiстю. "Добре, що прийшли
саме вони, - подумав Барбула i посмiхнувся. - Зараз я вам доведу, що не лише
люди можуть грати в рiзнi iгри! Зараз я з ними розрахуюся за того мотузка!"
Бiля риболовних гачкiв вже зiбралися всi. мальки затону. Вони з
острахом снували ближче до рятiвного очерету i не зводили круглих оченят з
небачених ще страховиськ, котрi насправдi були беззахисними дощовими
черв'ячками. Перед мальками, гордовито настовбурчивши плавцi, хизувався
трохи старший за вiком карасик.
- Ет, ви, - зневажливо проголошував вiн, - дрiбнота зелена. Теж менi
знайшли кого страхатися!
Зовсiм недавно цей карасик був таким же мальком, як i всi, хто тут
зiбрався. Але це не заважало йому поводитися серед своїх молодших братикiв i
сестричок точнiсiнько так, як поводиться, наприклад, першокласник у дитячому
садку.
- Чи знаєте ви, скiльки я в своєму життi переплив океанiв i всiляких
морiв! - безсоромно вихвалявся вiн, хоча насправдi нi разу не покидав своєї
малесенької лiсової рiчечки. - Якi урагани на мене налiтали, якi шторми! Ет,
що ви в цьому розумiєте, малявки!
На хвилину малеча забула про iснування страховидл i не зводила
захоплених поглядiв з цього звитяжця.
- Чи знаєте ви, що я одного разу трохи не побився з самою Зубаткою? -
брехав карасик далi. - А це менi - тьху та й годi. Ось подивiться, як я
зараз розправлюся з цими пуцьвiрiнками!
- Зупинись! - крикнув йому Барбула.
Проте було вже пiзно. Карасик хоробро кинувся на черв'яка...

Вудочку злегка повело вбiк.
- Тягни! - заволав Вiтько. - Хiба не бачиш - клює!
Малюсiнький карасик довжиною з мiзинець описав в повiтрi срiблясту дугу
i впав поруч з рибалками.
- Оце так акула! - розреготався Вiтько, хоча в душi страшенно заздрив
своєму товаришевi. - Та що я кажу? Кашалот! Може, збiгати за вантажною
машиною?
Сергiйко на те нiчого не вiдповiв. Вiн наживив вудочку i знову закинув
її в рiчку.

З несподiванки малюки зацiпенiли. З роззявленими ротиками вони
втупилися вгору, куди тiльки-но рвонувся їхнiй хоробрий старший братик. Вони
не могли зрозумiти, що з ним сталося.
Доки вони роздумували над цим, гачок з черв'ячком з'явився знову. Проте
карасика на ньому вже не було.
- Дядю Барбуло, ви не знаєте, куди зник наш братик? - запищали малюки.
- Може, вiн зараз ганяється за iншими страховиськами?