"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу авторазаважає?
Вiтько Капустiн вже вважав, нiби вiн вивiв цього самозванця на чисту воду. Вiн навiть до того осмiлiшав, що дав щигля ледве помiтним рiжкам Бухтика. - Може, тобi оцi ось роги заважають? - ущипливо поцiкавився Вiтько. - Чи, може, оцей хвiст? Диви, який вiн у тебе довжелезний! От я його зараз трохи пiдкорочу... I вiн щосили смикнув Бухтика за хвоста. - Ой! - заволав Бухтик i зiрвався з мiсця. А через якусь мить Вiтько Капустiн метляв ногами десь пiд електричною лампочкою. - Ти! Я ж тобi за це... гарчав розлючений Бухтик i розмахував Вiтьком, наче якимось лантухом. - Я ж тобi не знаю що зроблю... - Вiдпусти мене! - долiтав з-пiд лампочки нажаханий Вiтькiв голос. - Вiрю тобi, вiрю! Я бiльше не буду! Сiрий, та скажи ж йому щось! Сергiйко вчепився в плечi Бухтика. - Бухтику, не треба! Вiн же це ненавмисне зробив! Вiн же думав, що ми розiгруємо його! - Розiгруємо? Бухтик поставив ошелешеного Капустiна на пiдлогу. У того вiд пережитого пiдiгнулися ноги, i вiн сiв. - Що ж, я тобi вибачаю, - сказав Бухтик. - Тiльки не роби так бiльше нiколи. От коли б л тебе почав нi з того, нi з сього смикати за хвоста - що б ти зробив? Сергiйко засмiявся. - Немає? - перепитав Бухтик. - Ну тодi... за носа! - Нi! - вигукнув Вiтько i прикрив носа долонями. - Не треба! "ХОЧЕШ СТАТИ АРТИСТОМ?" Бухтик всiвся за стiл, поклав пiдборiддя на кулаки i усмiхнувся до Сергiйка. - Мiй батько Барбула дякує тобi за такi чудовi вiршi, - почав вiн. - Ти їх переклав, так? На свою мову? - Гм-мм... - невизначено вiдповiв Бухтик. Згадувати про переклад йому не хотiлося. - Взагалi, знаєш, батьковi хочеться, аби ти ще якiсь вiршi пригадав... Ну, хоча б такi... Бухтик наморщив лоба i почав: Минає нiч, заходить мiсяць, Крикливих птахiв повно в лiсi... Затим вiн ще бiльше наморщив лоба i закiнчив: I я аж плескаю в долонi, Що їх нема у нас в затонi! - Ось якi вiршi, - задоволене сказав вiн. - Сам їх склав. Не спав через |
|
|