"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

те цiлу нiч. Ну як, Сергiйку, добрi вiршi, еге ж?
Сергiйко стенув плечима.
- Як тобi сказати... Розумiєш, вони...
- Нi, ти чесно скажи - добрi вiршi, еге ж? - наполягав Бухтик.
- Я... розумiєш... ще не дуже тямлю в вiршах. Але думаю, що вони
невдалi. Тiльки ти не ображайся, гаразд?
Обличчя в Бухтика розчаровано видовжилося.
- Ти переконаний? - запитав вiн.
Сергiйко кивнув головою.
- Гаразд, поговоримо про це iншим разом, - сказав Бухтик. - А ти поки
що пригадай iншi вiршi. Та не зволiкай, а то батько проходу не дає. Все
запитує: коли ж, нарештi, прийде твiй Сергiйко i почитає щось про нас? Ну то
як?
- Гаразд, - подумавши, пообiцяв Сергiйко. - Будуть вам вiршi. От
тiльки... Можна, їх прочитає хтось iнший?
- Iнший? А хто саме?
- Один... одна дiвчинка. Оля. Правда, вона зараз нездужає, але через
кiлька днiв їй дозволять виходити на вулицю. Отодi ми з нею i прийдемо до
вас.
- А чого вона, а не ти? - запитав Бухтик.
- Того... вона знає куди бiльше вiршiв, нiж я.
Бухтик кивнув головою.
- Тодi звичайно... кiлька днiв зачекати можна.
А Вiтько в цей час сидiв по iнший бiк столу, чухав боки i з побоюванням
розглядав Бухтика. Вiн все ще був упевнений, що цей гiсть - старанно
загримований хлопець з цирку. Ну й що з того, що не вдалося вiдiрвати
хвоста? Просто вiн мiг бути добряче приклеєний. Чи пришитий.
I тут Вiтьковi прийшла до голови така думка, що вiн ледве не
пiдстрибнув з радощiв. А що, коли...
- Слухай, Бухтику... - обережно почав вiн.
Бухтик незадоволено поглянув на нього.
- От ще! Я ж розмовляю! Ну, гаразд, слухаю.
- Я... хотiв би тебе тiльки запитати... Ти не хочеш стати артистом?
- Арти... А для чого вони?
- Як для чого? Вони ж найвiдомiшi люди в усьому свiтi! Всi їх знають,
всi їм аплодують...
- Неправда, - авторитетним голосом заперечив Бухтик. - Найвiдомiшi в
свiтi люди - це винахiдники. Такi, як я. За ними йдуть поети. Про це я
дiзнався з тої скриньки, що стоїть, як його... у холi. В нiй, знаєте,
миготять всiлякi цiкавi картинки...
- А-а, знаю, - здогадався Вiтько. - Та скринька називається
телевiзором.
- Телевiзором, - повторив Бухтик. - Що ж, запам'ятаю. Може, колись i
пригодиться.
"Ох же ж придурюється! - захоплено подумав Вiтько. - I що з нього буде,
коли виросте? Мабуть, неабиякий артист. Навiть не набагато гiрший за
мене..."
- Актори теж вiдомi, - вголос доводив вiн своє.
- Це правда? - повернувся Бухтик до Сергiйка.
- Правда, - пiдтвердив той.