"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Тодi... навiть не знаю... - нерiшуче промовив Бухтик. Видно було, що
вiн не вiд того, аби стати ще й артистом.
- Чекай, Вiтю, - втрутився раптом Сергiйко. - А як же вiн гратиме
людей? Вiн... той... вiн же Бухтик!
- А йому i не потрiбно грати людей, - розважливо вiдказав Вiтько. -
Навiщо йому їх грати? Люди зроблять це куди краще. А Бухтик виконуватиме
роль бiсеняти в "Казцi про попа i про наймита його Балду". Зрозумiло? А там
ще щось поставимо.
- I справдi, - жваво пiдхопив Сергiйко. - Це ти добре придумав.
Молодець!
В ту ж хвилину хтось постукав у дверi i почувся веселий голос Миколи
Володимировича:
- Агов, козаки! Чого ви там зачинилися? Злякалися когось, чи що?
- Нiкого ми не злякалися! - радо вигукнув Вiтько. I не встиг Бухтик
вискочити з-за столу, як вiн уже вiдiмкнув дверi.
- Еге, бачу, у вас тут цiла компанiя! - зауважив Микола Володимирович.
- Це Бухтик, - почав Сергiйко. - Вiн...
- Можеш не продовжувати, - зупинив його Микола Володимирович i уважно
подивився на Бухтика. - Коли не помиляюся, це персонаж iз вашого майбутнього
спектаклю. Вгадав чи нi?
- Вгадали, - сказав Вiтько. - А звiдкiля вам це вiдомо?
Микола Володимирович загадково посмiхнувся.
- Е-е, друже мiй Капустiн, - сказав вiн. - Я знаю геть про все. Менi
вiдомо навiть те, що ти вчора бiгав на станцiю. Скiльки порцiй морозива
з'їв, га?
- Двi, - вiдказав Вiтько i опустив очi.
Микола Володимирович похитав головою.
- Так я тобi й повiрив, - сказав вiн.
- Ну... три, - пошепки признався Вiтько.
- От бачиш. Так i ангiну схопити недовго. А ти ж актор, ти ж повинен
берегти горло! Нумо пiдiйди ближче, покажи язика... Скажи: "А".
- А-а, - почав було Вiтько, i раптом його очi полiзли на лоба.
Бухтик зникав з неймовiрною швидкiстю. Тiльки-но його можна було навiть
помацати, а тепер залишилася одна лише туманна тiнь. За якусь мить щезла i
вона.
- Ме-ее, - замекав вражений Вiтько.
Сергiйко крадькома поглянув на Миколу Володимировича. Затим спритним
рухом витрусив таблетку i поклав на край столу. Вона одразу ж розчинилася в
повiтрi, - i перед Вiтьком, мов нiчого не сталося, сидiв Бухтик. Лише цього
разу вiн задоволене усмiхався.
- Бе-е, - пробував подiлитися своїми враженнями Вiтько.
- Я просив тебе назвати лише "А", - докiрливо зауважив Микола
Володимирович. - Я ж не просив тебе переказувати весь алфавiт! Мабуть,
морозиво тобi не пiшло на користь.
- Бе-е, - настоював на своєму Вiтько. - Б-бухтик! - нарештi вимовив вiн
i показав рукою в бiк кудлатого гостя. Лише тепер Вiтько, здається, почав
щось розумiти.
- Ну й що з того, що Бухтик? - вiдказав на те Микола Володимирович. - Я
вже з ним познайомився... Е-е, друже Капустiн, та в тебе з пульсом щось
негаразд. Серце б'ється, мов овечий хвiст! Доведеться, мабуть, прийняти ось