"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

цi лiки i негайно лягти в лiжко!
- Та я... - боронився Вiтько. - Це тому, що вiн...
- Негайно, - строго повторив Микола Володимирович. - I слухати нiчого
не хочу.
I довелося бiдолашному Капустiну лягти в лiжко.


ОДУЖАННЯ

Сьогоднi Микола Володимирович вперше за багато днiв дозволив Олi вийти
надвiр.
I, звичайно, поруч з нею був Сергiйко.
Оля мала вигляд ще не дуже здоровий, проте очi в дiвчинки з цiкавiстю
бiгали на всi боки, а на обличчi часом з'являлася усмiшка. I вiд того
Сергiйковi здавалося, нiбито сьогоднi якийсь особливий, святковий день. А
хвороба...
Коли Микола Володимирович дозволив Олi вийти надвiр, вiн, мiж iншим,
зауважив:
- Швидше забудь, Олю, про свою хворобу. Пам'ятай, що зараз найголовнiшi
твої помiчники - сонце, повiтря i... - вiн затнувся, добираючи потрiбне
слово.
- Вода, - поспiшив пiдказати Сергiйко.
- Е, нi, - заперечив Микола Володимирович. - Про це поки що думати
рано. А от прогулянки - саме те, що тобi зараз потрiбно.
Сергiйко зрадiв: чим-чим, а прогулянками Оля буде забезпечена! Про це
вже вiн сам потурбується.
Тьотя Клава нiби здогадалася, що у Сергiйка на думцi. Вона поправила
комiрець Олиного платтячка i застерегла дiвчинку:
- Тiльки не дуже захоплюйся тими прогулянками...
Потiм скосила очi в бiк Сергiйка i додала:
- I не здумай ганятися з ними наввипередки.
Було бiльш нiж зрозумiло, кого саме мала на увазi строга тьотя Клава.
Проте Сергiйковi навiть у голову не приходило ображатися на неї.
I ось вони йдуть по м'якiй шовковистiй травi пiд незвичайно блакитним i
високим небом. На узлiссi весело i рiзноголосо щебечуть пташки, стрiмголов
вистрибують з-пiд нiг коники, а рiчка попереду виблискує так, як ще нiколи
до того не виблискувала... Напевно, тому, що поруч iшла Оля.
- Ой, як чудово! - мружачись вiд сонячних променiв, казала вона. -
Навiть у головi трохи запаморочилося. Та ти не хвилюйся, це тому, що я довго
пролежала.
- А я б i дня не мiг пролежати, - зауважив Сергiйко. - А ще знаєш, про
що я думаю? Я думаю про те, що було б добре, аби пiшов дощ. Отодi я тебе
познайомив би з Бухтиком.
Усмiшка повiльно сповзла з Олиного обличчя.
- Сергiйку... - якимось дивним голосом мовила вона. - А це правда, що
Вiтя Капустiн, коли побачив Бухтика, з переляку забився пiд лiжко?
- Ще й яка правда! - радiсно вигукнув Сергiйко. - Ми його ледве
докликалися звiдтiля.
Вiн сподiвався, що Оля ще раз посмiється разом з ним. Проте Оля не
смiялася.