"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

несподiвано з-пiд дверей до палати з шипiнням забiжить загадковий вогник i
почне гасати навколо столу. Або хтось постукає в дверi i хрипким голосом
оголосить, що вiн не хто iнший, як Бармалiй i просить впустити його
погрiтися.
Навiть речi - i тi почали поводитися незвичайно. Раптом без нiякої на
те причини здiймуть гучну метушню мильницi на туалетних поличках. Кеди
маленької Наталi Гаврилюк двiчi без сторонньої допомоги видиралися на
височенний шпиль головного корпусу. А так, як злiзати з нього вони ще не
навчилися, то їх вирятовувало все дiвчаче вiддiлення.
Пiсля цiєї подорожi кеди цiлий день пролежали пiд лiжком. А наступної
ночi видряпалися на верхiвку найвищого в цих мiсцях берестка.
Нарештi Тамара Наконечна, найхоробрiша з дiвчаток, вирiшила дiзнатися,
яка ж то нечиста сила бешкетує на територiї санаторiю. Те, що вона побачила
першого ж вечора, напевно, запам'ятається їй надовго.
А побачила Тамара всього-на-всього крихiтну iграшкову карету, запряжену
трiйкою сiрих мишенят. Мишенята мали напрочуд чепурний вигляд: коротенькi
бiлi платтячка i блакитнi хусточки на головi.
Бiгали вони по коридору не гiрше вiд баских коней.
Побачивши Тамару, трiйка мишенят хвацько повернула в її бiк. Мишенята,
без сумнiву, мали намiр завiтати в гостi до дiвчат. I якби Тамара не встигла
хряснути дверима перед їхнiми писками, невiдомо, що б тодi вчинилося у
дiвчачiй кiмнатi.
Ясна рiч, що пiсля того дiвчатка вже не мрiяли про коридорнi прогулянки
пiсля вiдбою.
Проте й на цьому не закiнчилося. Незабаром перед дiвчачими вiкнами
почали прогулюватися якiсь iстоти, з голови до нiг загорнутi у бiле. Iстоти
цi тяжко зiтхали i тоненькими голосами канючили:
- Ми привиди-сирiтки! Впустiть нас!
Дiвчатка вiд тих прохань пронизливо верещали i накривали голови
подушками.
Тьотя Клава врештi не витримала i одного разу влаштувала засiдку за
кущем бузку. Вона ледь-ледь не спiймала маленького привида-сирiтку. Добре,
що воно мало прудкi ноги, а то б дiсталося бiдолашному на горiхи.
Отож нiчого дивного не було в тому, що при кожному шурхотi дiвчата
починали тремтiти, як дрiбне осикове листячко. I зрозумiло, чому вони
десятою дорогою обходили стару розлогу ялину, що росла одразу ж за
футбольними воротами.
Зовнi ця ялина нiчим не вiдрiзнялася вiд десяткiв чи навiть сотень
своїх подруг. Хiба що на однiй з її лап-гiлок висiла диктова дощечка з
неоковирним надписом. Кожен, хто читав його, одразу дiзнавався, що тут i до
чого.
Надпис був ось який:

ОТУТО ЖЕВЕ
НЕЧIСТА СИЛА
ВХОД ПО ПЕРЕПУСТКАМ

Треба вiдзначити, що Вiтько з Сергiйком майже годину билися над цим
надписом. Вони намагалися зробити якомога бiльше помилок. Нехай кожному буде
вiдомо, що пiд ялиною сидять не учнi четвертого класу з своїми друзями, а