"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

справжнiсiнька нечиста сила, яка школи i в очi не бачила.
Коли тьотя Клава вперше побачила цю дощечку, їй одразу ж заманулося
зазирнути пiд ялину, аби ближче познайомитися з нечистою силою. Проте Микола
Володимирович, котрий наспiв саме в цю вирiшальну хвилину, сказав, що цього
робити не варт.
- Чого це не варто? - обурювалася тьотя Клава, стискуючи в руках
добрячу лозину. - Повiрте менi, старiй, - таких бешкетникiв свiт ще не
бачив! А нашим дiтям потрiбен спокiй i тиша. Вони ж не якiсь там дiти,
вони - хворi дiти!
- Немає в нас хворих, - рiшуче заперечив Микола Володимирович. -
Запам'ятайте це. Хворi дiти не пустують i не граються. А коли вони це
роблять - то треба лише радiти за них!
Таким чином "нечистiй силi" пощастило.
Сьогоднi пiд ялиновими лапами знову зустрiлися Сергiйко та Бухтик, що
мить тому проковтнув таблетку i став видимим.
Поруч з Сергiйком лежав пакунок, загорнутий у газету.
- Повiриш, батько вiд щастя мiсця собi не знаходить, - повiдомив
Бухтик. - Коли побачив, як ви змiцнили корiння його вербi, почав
пiдстрибувати, мов той карасик... I Омаша теж мiсця собi не знаходить.
Тiльки вiд злостi. Все не може вибачити вам загибелi своєї подруги Зубатки.
Обiцяє помститися за неї... Бач, як воно повертається, - i Бухтик важко
зiтхнув. - А тут ще з суходихом не ладиться. Я вже уявляю, яким вiн має
бути. Та не знаю, з чого його робити.
- Подумаємо разом, - пiдбадьорив його Сергiйко. - Коли що - дядько
Костя матерiалом допоможе. В його майстернi все є.
Бухтикове обличчя миттю прояснiло.
- От спасибi! - вигукнув вiн. - Але коли ви з Олею прийдете до затону
читати вiршi? Менi вже проходу не дають через вас.
- Прийдемо сьогоднi по обiдi, - пообiцяв Сергiйко. - Будемо бiля
вiльхи, що нависла над самiсiньким берегом. Ти знаєш її, сам менi показував.
- Ну, нарештi, - вихопилося у Бухтика. - Значить, можна оголошувати
збiр водяникiв та русалок?
- Можна, - погодився Сергiйко. - Та спочатку давай з тобою заглянемо до
одного колодязя.
- А це що таке? - поцiкавився Бухтик.
- Щось схоже на затон, - заходився пояснювати Сергiйко. - Хоч i
маленький, зате ого який глибокий! I головне - посерединi мiж рiчкою i
санаторiєм. Є де пересидiти спеку. I ось це вiзьми з собою. На новосiлля.
Сергiйко простягнув друговi пакунок, загорнутий в газету.
- Що це? - запитав Бухтик.
- Моя стара пiжама i куртка. Будеш пiдкладати пiд себе, бо там, мабуть,
тверде дно.


"КРАЙ ЛУКОМОР'Я ДУБ ЗЕЛЕНИЙ"

Бухтик стрiлою летiв по затону.
- Збирайтеся швидше! - вигукував вiн. - Агов! Прийшли Оля з Сергiйком!
Першим прибув сам господар затону. I все ж не втримався водяник,
зазирнув по дорозi до старої верби.