"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

листа. Так, мовляв, i так, добридень тобi, ватаже морський! Прийми гаряче
братерське вiтання вiд ватага рiчкового Барбули! Ну, i так далi... - I,
дивлячись синовi в очi, строго закiнчив: - Тiльки щоб менi без перекладiв
було, зрозумiв?
- Зрозумiв, - виструнчився Бухтик.
Коли пiдводнi мешканцi почали розпливатися по своїх домiвках, до брата
наблизилася Омаша.
- Ти не змiг би запросити на свято Повного Мiсяця своїх товаришiв? -
скрадливим голосом попрохала вона. - Ну, хоча б одного Сергiйка.
- Це можна, - вiдказав Бухтик. - Менi неважко i весь санаторiй
запросити.
- Це вже зайве. Достатньо одного Сергiйка. Обiцяєш?
- Обiцяю, - запевнив Бухтик.
О, коли б то вiн хоч трохи замислився над дивною пропозицiєю старшої
сестри! Тодi б вiн, безперечно, вiдвiв би небезпеку, котра загрожувала його
товаришевi.
Та цього разу думати Бухтиковi не хотiлося. Вiн ледве дочекався, коли
заздрiсна Омаша вiдпливе подалi. Тодi вибрався на берег, розгорнув схований
у кущах Сергiйкiв подарунок i почав розглядати пiжаму.
- Гарна рiч, - врештi зауважив вiн. - Дуже гарна. Шкода таку пiдкладати
пiд себе. Нi, я спочатку хоч трохи походжу в нiй. А там буде видно.


КВIТИ ДЛЯ ОЛI

Нiхто не знає, був тiєї ночi Бухтик видимим чи нi. Все одно в густому
нiчному мороцi його обличчя нiхто не розгледiв би. Могло здаватися лише, що
вiд лiсової рiчки до санаторiю сама собою пливе свiтла пiжама. Пiжама
зупинилася пiд Олиним вiкном, i на пiдвiконня лiг величезний оберемок
квiтiв.
Цi квiти прохала передати Чара.
- Нехай вони будуть подякою за чудовi вiршi, - сказала вона при
цьому. - I за вербу, i за все-все...
Барбула також запропонував вибрати в подарунок Олi щось iз своїх
коштовностей.
- Можеш навiть дзеркало їй вiднести, - сказав вiн. - Для Олi менi тепер
нiчого не шкода.
Бухтик на те лише рукою махнув.
- Це для неї не подарунок. Я ж тобi казав, що в санаторiї цього добра
бiльше, нiж треба.
- Але, розумiєш... в мене бiльше нiчого такого немає. Хiба що чобiт...
- То й не треба, коли немає. У них бiльше цiнуються не подарунки, а
всiлякi добрi слова.
- Слова? - здивувався Барбула. - Якi слова?
- Ну... "дякую", наприклад.
- I всього? Тодi передай вiд мене Олi хоч цiлий лантух "дякую", -
сказав Барбула. Потiм трохи подумав i розщедрився остаточно: - Або навiть
два лантухи. Не забудеш?
- Звичайно, не забуду.
- А не важко буде нести?