"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- От бачиш - з насосом все гаразд. Думаю, щось трапилося з подачею
води. Чи то колодязь сухий, чи то фiльтри засмiтилися. Треба б негайно туди
навiдатися, ось що. А хто це зробить - ти, чи що?
- Що ж, коли треба, то й полiзу, - рiшуче вимовила тьотя Клава i
подалася до колодязя.
Проте, уважно оглянувши бетонований зруб, тьотя Клава помiтно
охолонула. Ширина зрубу для неї явно не пiдходила. До того ж колодязь
видався їй таким темним i глибоким, що вона мимоволi вiдсахнулася.
- Не знаю, хто сюди полiзе, але щоб вода менi була негайно! - сказала
вона. - Який же ти знавець, коли через тебе дiти ходитимуть замурзаними?!
Дядя Костя образився не на жарт.
- При чому тут я? - вигукнув вiн. - Коли хочеш знати, я зробив все, що
в моїх силах. Проте я всього лише слюсар. А тут без водолаза робити нiчого.
- I знати нiчого не хочу, - вiдрiзала тьотя Клава i пiшла до санаторiю.
Дорогою докiнчила: - Але щоб вода була, чуєш?
- Та чую вже, чую, - пробурчав дядя Костя.
Звичайно, дядя Костя зробив все, що було в його силах. Лишилося лише
полiзти в колодязь i подивитися, чи не засмiтилися фiльтри. Проте без
напарникiв, котрi б опустили дядю Костю в колодязь, а затим витягли його
звiдти, не обiйтися. До того ж треба було лiзти в холодну i глибоку воду, а
дядя Костя навiть не вмiв як слiд плавати. Отож вiн би з бiльшим
задоволенням полiз в вогненну пiч, анiж в цю непевну, темну глибину.
Вiн присiв на зрубi злощасного колодязя i гiрко засумував.
- Ти що, забув, що потрiбна вода? - гукала з санаторного порога тьотя
Клава. - Чого ж ти там розсiвся?
- Вода потрiбна! - i собi вигукували кухарi. - Дiти без обiду
залишаться!
Проте дядя Костя лише рукою махав у вiдповiдь i сумував ще бiльше.
За цiєю сценою з великою цiкавiстю спостерiгала трiйка друзiв, котра
тiльки-но зiбралася пiд ялиною.
- Пiдемо подивимося, що там трапилося, - запропонував Сергiйко. - Може,
зламалося щось?
Вони пiдiйшли до дядi Костi i Вiтько поцiкавився:
- Щось зламалося, еге ж?
- Нiби все гаразд, - сказав дядя Костя. - Напевне, вся справа в
фiльтрi. Засмiтився, мабуть.
Дядя Костя був настiльки засмучений, що не звернув на дивний вигляд
Бухтика анi найменшої уваги. А, може, вiн дещо чув про спектакль i, як iншi,
думав, нiби Бухтик - переодягнений хлопчик.
- Бач, всiм вода потрiбна, - невесело жалiвся вiн хлопцям. - Хоч лусни,
а дай їм воду. А от втону я чи нi - це нiкого не цiкавить.
Бухтик тим часом схилився над зрубом колодязя. I зненацька, нiби його
хтось пiдштовхнув, зник в темному отворi. Через мить в глибинi колодязя
пролунав гучний сплеск.
Дядя Костя пiдстрибнув, немовби його ошпарили.
- Що? Га? Упав? - вiн кинувся до зрубу, перегнувся так, що ноги його
зависли в повiтрi, i загукав: - Хлопчику, чуєш? Ти живий?
Йому нiхто не вiдповiв. Лише далеко внизу дрiбненькими брижами
хвилювалася темна вода.
I тодi дядько Костя вирiшив, що все пропало. Вiн охопив руками голову i