"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

стрiмголов кинувся до водокачки.
- А-а! - кричав вiн. - Це через мене хлопчик упав! Рятуйте!
I невiдомо, кого треба було рятувати: Бухтика чи, може, самого дядька
Костю.
На крик слюсаря вже спiшила перелякана тьотя Клава.
Коли дядько Костя знову з'явився на порозi водокачки з великим мотком
вiрьовки в руках, Бухтик сидiв на зрубi i простягав Сергiйковi мокру,
зiжмакану пiжаму, рушник i жмуток водоростей.
- Я ж не знав, що там є фiльтр, - засоромлено пояснював вiн, - Я ж не
встиг роздивитися. А воно так засмоктало, що ледве вiдiдрав...
- Тепер зрозумiло, чому не працював насос, - сказав Сергiйко i
квапливо, аби нiхто не побачив, закинув пiжаму i рушника подалi в кущi.
- Потiм заберемо, - пошепки сказав вiн друговi.
Дядько Костя з радощiв накинувся на Бухтика, мов шулiка на курчатко, i
стис його в мiцних слюсарських обiймах.
- Яке щастя! - схвильовано бубонiв вiн. - Ти живий, живий! I яким лихом
тебе занесло туди?
I знову так стиснув Бухтика, що в того аж кiсточки затрiщали.
- Сергiйко, рятуй! - простогнав Бухтик. - Ой, рятуй же мене!
Сергiйко хоробро кинувся на допомогу друговi. Проте вийшло ще гiрше -
дядя Костя заодно прихопив i його.
- Та пустiть же нас! - з усiх сил боронився Сергiйко. - Ви краще насос
включiть!
При згадцi про насос дядя Костя одразу ж вгамувався.
- Я вже сто разiв його включав, - сумно сказав вiн. - Все одно не
працює.
- А ви спробуйте ще раз, - порадив Сергiйко. - Один-однiсiнький!
Дядя Костя стенув плечима. Все ж пiшов до водокачки i натис на кнопку.
Насос одразу запрацював потужно i рiвно. Дядя Костя остовпiв.
- Хто... хто це зробив? - хрипко запитав вiн.
- Бухтик, - вiдказав Сергiйко i показав на товариша. - Це його робота.
- Ти? - вражено скрикнув дядя Костя i знову широко розкрив свої
обiйми. - Рятiвнику мiй рiдний, йди-но сюди! Розкажи, як тобi це вдалося?
Проте Бухтик був уже далеко. Рятуючись вiд подяки, вiн щодуху мчав до
затону.


СПЕКТАКЛЬ

- Не хочеться менi iти на цей спектакль, - сказала Оля. - Шкода
Бухтика.
Сергiйко замислився. I справдi, не дуже вдячна роль випала бiдолашному
Бухтиковi. Весь час вiн мусив потрапляти в скрутне становище.
- Нiчого не поробиш, так вже написана казка, - нерiшуче вiдповiв
Сергiйко.
- Все це правильно, - згодилася Оля. - I все ж таки шкода Бухтика.
- Гаразд, - сказав Сергiйко. - Я йому передам, аби вiн не дуже
слухався. Нехай грає, як йому самому хочеться.
Оля повеселiшала i почала збиратися до клубу.
Коли вони прийшли, зала вже була заповнена вщерть. Весь санаторiй знав