"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

про те, що роль бiсеняти у казцi виконуватиме надзвичайно талановитий
хлопчик з дивацьким iменем Бухтик.
- Ну просто тобi викапаний бiсик! - гаряче доводила своїй сусiдцi
бiлява Наталя Гаврилюк, чиї кеди полюбляли самостiйно мандрувати по дахах i
деревах. - А вже нащо хоробрий цей Бухтик, нащо вiдчайдушний! Ти чула, як
вiн смiливо стрибнув у колодязь?
- Чула, - вiдказувала сусiдка i не зводила погляду з завiси.
Прийшли не лише дiти. Чимало було i дорослих. Бiля входу примостився
дядя Костя. Неподалiк вiд сцени сидiли Микола Володимирович i тьотя Клава.
Вони посунулися, звiльнюючи мiсце для Олi.
- А ти? - запитала Оля. - Де ти сядеш?
- Я до Бухтика зайду, - вiдказав Сергiйко. - Менi потрiбно дещо йому
сказати.
Оля розумiюче кивнула головою, i Сергiйко подався до дверей, що вели за
сцену.
Нарештi розсунулася завiса. Глядачi побачили намальоване озеро iз
справжнiм затоном. Затоном слугувала звичайнiсiнька ванна, проте нiхто не
звернув увагу на таку дрiбницю. Куди цiкавiше було те, що в тiй ваннi,
здається, хтось поселився.
Час вiд часу над краєм затончика-ванни з'являлася чорна кошлата спина i
хтось голосно пирхав.
А на iншому боцi сцени пiп, якого грав Васько Миколаєнко, наймав на
службу хвацького наймита Балду. Пiп поважно прогулювався перед глядачами, i
в залi пiшли першi смiшки: одразу було видно, що поповi i в голову не
приходило, чим має закiнчитися для нього казка.
Як i належало за нею, Вiтько-Балда виторгував собi право на три щиглi.
Пiсля цього вiн швидко впорався по господарству, а потiм пiдiйшов до
затончика-ванни i уривком мотузки заходився каламутити воду.
Одразу ж iз затончика вистрибнула на сцену мокра iстота з маленькими
рiжками.
- Це вiн! - захоплено запищала Наталя Гаврилюк i з усiєї сили
заплескала в долонi. - Ой, який славний!
Бухтик обтрусився вiд води так енергiйно, що Вiтько одразу став мокрий
мов хлющ. Пiсля того Бухтик пiдiйшов до краю сцени i двiчi уклонився:
спочатку всiм, потому - персонально Наталi Гаврилюк.
- Потiм кланятимешся! - нетерпляче зашепотiв Вiтько-Балда. - А зараз
грати треба, чуєш?
I вони почали грати.
О, що це була за гра! Жаль, що ви її не бачили. Про неї в санаторiї
згадують до цього часу.
Спочатку Вiтько-Балда принiс iз-за лаштункiв маленьке зайченятко i
запропонував Бухтиковi побiгти з ним наввипередки навколо озера. Той
засмiявся i вiдповiв зовсiм не так, як того вимагала казка:
- З ним? Наввипередки? I не подумаю!
- Чому? - запитав Балда.
Вiн настiльки розгубився, коли почув слова Бухтика, що теж заговорив не
по казцi.
Бухтик зневажливо глянув на приголомшеного попа.
- А тому, що ти шахруєш, - сказав вiн. - Це ж кролик, а не заєць. А
кролики бiгати не вмiють. Розучилися.