"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Вiтько безпомiчно подивився в залу.
- Де ж я тобi дiстану того зайця? - ледь не плачучи, запитав вiн.
- Га, коли захвилювався! - вигукнув Бухтик. - Зараз про це пiзно
думати. Ну гаразд, спробуємо показати щось i з кроликом. Вони, кролi, хоча й
лiнивi, проте на диво метикуватi. Правильно я кажу? - звернувся вiн до
кролика.
Кролик теж позирнув на нього, заворушив довжелезними вухами i в знак
згоди кивнув головою. В залi пролунали гучнi оплески.
- Щ-що ти затiяв? - тоскно, по-журавлиному проячав Вiтько-Балда. - Ти
ж... Та це ж...
"Провал, повний провал" - билася в його головi панiчна думка.
- Не хвилюйся, ми з ним щось та придумаємо, - заспокоїв Балду Бухтик. -
Для початку, мабуть, зробимо з одного кроля двох. Ти не заперечуєш? Тодi...
гоп-ля!
Бухтик засунув руку Вiтьковi пiд куртку i витяг звiдтiля ще одного
кроля.
- Ех, Балда ти, Балда, - докiрливо зауважив вiн ошелешеному Вiтьковi. -
Ти що - думаєш, нiби ми в затонi такi вже темнi, що й не знаємо нiчого?
Помиляєшся. Нi, коли грати, то чесно!
- Правильно, синку! - почувся вiд дверей голос дядi Костi.
З-за лаштункiв наполовину висунувся пiп-Миколаєнко. Його обличчя сяяло,
мов полив'яний глек. Пришелепуватий вигляд Балди тiшив його безмежно.
Бухтик посадив другого кролика поруч з першим i щось їм сказав. Кролi
потисли йому руку i з гiднiстю застрибали зi сцени.
- Ну, от, з ними покiнчено, - задоволене зазначив Бухтик. - А тепер у
нас що - бiг наввипередки? Що ж, давай. Один, два... Три!
I, звичайно, Капустiн безнадiйно програв.
В залi вiд захвату тупотiли ногами.
- Молодець! - кричала Наталка Гаврилюк. - Шайбу!
I лише один хлопчик у великих рогових окулярах ущипливо посмiхався.
- Це ж зовсiм не по казцi, - доводив вiн сусiдам. - Бiсеня, мабуть,
зовсiм не читало казки. Двiєчник якийсь, не iнакше!
Проте його тут же перебив десяток розгнiваних голосiв:
- Ну то й що з того?
- Коли не цiкаво, можеш йти геть!
Але хлопчик у рогових окулярах лише мiцнiше втиснувся в крiсло.
А переможець знову пiдiйшов до краю сцени i став чемно розкланюватися.
Звiдкiлясь в його руках з'явився букетик квiтiв, i вiн розподiлив його мiж
Олею i Наталкою Гаврилюк.
Затим Бухтик повернувся до Капустiна, котрий вже давно був нi живий нi
мертвий, i наказав:
- А тепер виводь свою коняку!
Слово честi, такої коняки нiхто з людей ще не бачив. I зовсiм не тому,
що вона трохи скидалася на бегемота, а трохи на корову.
I вже зовсiм не тому, що на переднiх ногах незвичайної
корово-бегемото-коняки красувалися ошатнi кросовки з широкою чорною смужкою,
а на заднiх скромнi синi кеди.
Справа в тому, що такої неуважливої i незграбної коняки у свiтi ще не
було.
Не встигла вона вийти з-за лаштункiв i вiтально заiржати до зали, як у