"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

неї одразу ж розв'язалася шнурiвка на переднiй лiвiй нозi. Заднi ноги
наступили на ту шнурiвку - i коняка так гепнулася на пiдлогу, що аж пилюка
здiйнялася мiж дошками. Деякий час коняка лежала непорушно, мабуть,
розмiрковувала, яка ж то халепа трапилася з нею. Затим пiднялася з пiдлоги i
взялася заклопотано чухати шию лiвою задньою ногою.
Пiсля цього їй довелося ще раз вставати з пiдлоги.
Вiд тої гупанини Вiтько-Балда трохи прийшов до тями i розгнiвано
зашипiв на всю залу:
- Та ворушись же ти... шкапино нещасна!
- Сам ти шкапина! - образилася коняка. - Хто мiг подумати, що тут так
темно!
I вона дiловито затупотiла до краю сцени. Переднi ряди на всяк випадок
подалися трохи назад.
- Вiзьми її на плечi, - пошепки наказував Вiтько Бухтиковi. - Потiм
зроби з нею три кроки i падай!
- Що ти менi пiдказуєш? - голосно обурився Бухтик. - Чому це я маю пiд
нею падати?
I все ж Бухтик схопив коняку за хвiст. Зробив це вiн дуже вчасно, тому
що права нога неуважливої коняки готова була ступити зi сцени в перший ряд.
Саме туди, де сидiла тьотя Клава.
- Стiй! - скомандував Бухтик. - Замри! Зараз я тебе пiднiматиму.
Вiн спритно пiдлiз пiд живiт, натужився - i коняка повисла на його
плечах, не в лад метляючи кедами i кросiвками.
- Ух ти, яка сила! - захоплено вигукнув хтось в третьому ряду. - Це ж
треба - таку коняку пiдняти!
Бухтик вдячно вклонився в бiк того голосу. Затим ще трохи пiднатужився
i повiльно, немов штангу, пiдняв коняку на витягнутих руках.
I тут коняка показала, що крiм всього вона ще й норовиста, їй би
спокiйно метляти в повiтрi кедами i чекати, доки Бухтик опустить її на
пiдлогу. А вона замiсть цього несподiвано почала з усiєї сили дригати
ногами. Коняка намагалася вирватися з чiпких рук бiсеняти.
Проте зробити це було не так вже й просто.
- Пусти, - нарештi заблагала вона i несподiвано гигикнула: - Ги-ги-ги!
Ой, та вiдпусти ж, лоскiтне як!
Бухтик квапливо опустив коняку на пiдлогу, i вона, продовжуючи
по-дурному хихотiти, якось боком загалопувала за рятiвнi лаштунки.
Вiтько Капустiн стояв у кутку сцени, онiмiло дивився на весь цей кошмар
i мрiяв лише про одне - як би його швидше провалитися крiзь землю.
Спектаклю бiльше не iснувало. Зала вже не аплодувала, а багатоголосо
ридала, коцюрблячись вiд реготу. Микола Володимирович вийняв хусточку i
витирав нею очi. Хусточка була мокра, хоч викручуй. Навiть пiп-Васько той,
що пiд кiнець казки мусив помирати з жаху перед невблаганними щиглями
Балди, - навiть Миколаєнко заливався так, що не звернув уваги на три
благенькi щиглики, якими пригостив його Вiтько-Балда своєю тремтячою рукою.
А Бухтик стояв на краю сцени i кланявся, кланявся. Його обличчя сяяло
вiд радощiв. Здавалося, вiн мiг би кланятися без кiнця.
"Так ось вiн який! - подумала Оля i посмiхнулася. - Схожий, дуже схожий
на мого маленького Бухтика. I що тiльки Вiтя Капустiн знайшов у ньому
страшного?"
I вона подмухала на долонi, котрi аж заболiли вiд оплескiв.