"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

ГРИБНИЙ ПОХIД

Нарештi i гриби дочекалися свого часу.
Кiлька хвилин тому над лiсом пролетiла кореспондентка "Лiсової газети"
Сорока. Вона голосно повiдомляла всiм, що з боку лiсового санаторiю до
узлiсся наближаються десятки хлопчикiв та дiвчаток з козубами в руках. Не
iнакше як вирушили в грибний похiд.
Зачувши таку довгождану новину, гриби почали хапливо причепурюватися. А
господар лiсу Даваня збуджено никав мiж кущами i нагадував:
- Не збиватися у натовп, ховайтеся поодинцi! Бо що ж це буде за гра,
коли вони наповнять свої луб'янцi за якусь хвилину?
Звичайно, було б неймовiрно, якби чутки про грибний похiд не дiйшли i
до вух Барбули. Тож господар затону зi своєю рiднею подався до вигину
рiчки, - туди, де дерева стояли не так густо, а значить, i видно було
набагато краще.
Зупинилися пiдводнi любителi видовищ у глибокiй ковбанi, яку затiнював
невеличкий вiльховий гайок. Звiдси було добре видно, як Даваня гасав лiсом i
давав останнi напучення своєму грибному вояцтву.
- А сам як вирядився! - насмiшкувато зауважив Барбула. - Фазан, та й
годi!
Проте в душi вiн страшенно заздрив своєму старому приятелевi. Заздрив
тому, що не до нього, а до Даванi прийшли дiти з козубами. Тому, що у
лiсового господаря он скiльки грибних припасiв для дiтей, а в нього,
Барбули, немає нiчого, окрiм води та водоростей... Врештi, заздрив тому, що
вiн не може, як його приятель, гасати по суходолу i роздавати на всi боки
цiннi вказiвки.
- Коли ж ти, нарештi, змайструєш менi суходих? - докiрливо запитав
старий водяник свого сина, що сидiв поруч.
- Вже скоро, - вiдказав Бухтик. - Зачекай ще трохи... Бачиш - iдуть
Сергiйко з Олею? За ними Васько Миколаєнко, Наталя Гаврилюк. Та, котра
бiлявенька така. Бачиш?
- Та вже ж не слiпий, - вiдказав Барбула. - Не заважай дивитися.
До цього дня господар затону був переконаний, що його доньки, особливо
Чара, найгарнiшi у свiтi. I лише тепер вiн на власнi очi переконався, що
навiть Чара нiчим не вiдрiзнялася вiд дiвчаток. От хлопчики - то iнша
справа! Далеко, дуже далеко їм до Бухтика. Жоден з них не має такого
верткого хвостика i блискучих, твердих рiжок.
А Бухтик сидiв поруч з батьком i навiть не здогадувався, який вiн
чудовий.
- Поглянь-но на того Миколаєнка! - збуджено говорив вiн. - От же ж
розбiйник! Йому б тiльки футболити все пiдряд - м'ячi, консервнi бляшанки, а
то й справжнi гриби!
Поруч з ним Чара загукала горлицею:
- Дядю Даваню! Найкращi гриби нехай iдуть до Олi! Скажи їм, будь ласка!
Господар лiсу заспокiйливо махнув рукою: чую, мовляв. Тодi трохи
зачекав, доки Оля не вiдiйде вiд гурту, i на пташинiй мовi скомандував:
- Найкращi гриби, слухай мою команду! Один, два, три... З'явись!
Господар лiсу не дуже любив, коли в лiсi ходили чутки, нiбито вiн має