"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

серце.
Якийсь сучок боляче тиснув йому в бiк.
"Може, вовк подався геть? - з надiєю думав Вiтько. - Часто буває таке,
що вовки, особливо влiтку, не чiпають людей. Я про це читав... А зараз якраз
лiто".
Проте вовк i не думав кудись подаватися. Вiн сидiв на старому мiсцi i,
схиливши набiк гостру свою морду, уважно розглядав Капустiна. Вiтьковi
навiть здалося, нiби вовк весь час посмiхається. I якось дивно ворушить
хвостом. Точнiсiнько як пес, що зустрiв старого знайомого.
"Може, вiн приручений?" - з надiєю подумав Вiтько. I ця рятiвна думка
дещо його пiдбадьорила, хоча душа все ще не хотiла повертатися на своє
мiсце.
- Вовчику, га, вовчику, - тремтячим голосом за лебедiв Вiтько. - Ти ж
добрий, правильно? Ти менi нiчого поганого не зробиш, еге ж?
Проте вовк, здається, думав iнакше. Вiн присiв на заднi лапи,
напружився - i його верхня губа загрозливо ворухнулася.
I тут нерви у хлопця не витримали. Вiн пронизливо заверещав, кинув
козуб в страхiтливу вовчу пику i помчав, куди дивилися його очi.
Вiдверто кажучи, вiн i сам не знав, куди дивилися його очi.
Вiтько щосили тiкав вiд вовка, а той, схоже, грався з ним: то майне
хвостом з одного боку, то гарикне з iншого. I щоразу Вiтько кидався в
протилежний бiк. Звiдкiля ж йому було знати, що то вовк завертає його на
вiрну дорогу?
Через деякий час вовк перестав показуватися з бокiв, проте Вiтько не
спинявся. Йому здавалося, нiби страшний вовк все ще женеться за ним.
Зненацька в просвiтку мiж деревами замаячiли чиїсь постатi. То були
Сергiйко i Оля.
- Куди це ти бiжиш? - запитала Оля, коли Вiтько порiвнявся з ними. - I
де твої гриби?
- Т-там... - затинаючись, пробелькотiв Вiтько. - Т-там... Вiн за
мною...
- Хто - там? - не зрозумiв Сергiйко. - I хто за тобою?
Вiтько озирнувся. Позаду нiкого не було.
- Вовк за мною гнався, - пояснив вiн, ледве переводячи подих. - Такий
здоровенний, жахливий вовчисько!
- Зараз подивимося, який там вовчисько гнався за тобою, - недовiрливо
сказав Сергiйко i рушив у той бiк, звiдкiля бiг Вiтько. Та за першим же
кущем вiн раптом зупинився i покликав товариша:
- Йди-но сюди! А це що?
За кущем лежав козуб Вiтька. Вiн був з горою наповнений вiдбiрними
грибами.
- Так я ж його... - почав Вiтько. Вiн хотiв було поклястися, що козуб
цей кинув далеко звiдсiля, коли чимдуж тiкав вiд вовка. I що козуб тодi був
майже порожнiй.
Проте не сказав нiчого. Вiн лише дивився на гриби i думав про те, що
йому, певно, приснився якийсь дивовижний сон...


СВЯТО ПОВНОГО МIСЯЦЯ