"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Спали птахи в лiсi. Спали звiрi i риби.
Потонув у срiблястому мороцi i лiсовий санаторiй. Свiтилося лише одне
вiкно - у комiрчинi нiчного сторожа. Сторож любив спати при свiтлi.
Зненацька одне з темних вiкон вiдчинилося. З нього обережно вилiз
хлопчик. Якусь хвилину вiн постояв пiд вiкном, прислухаючись до нiчних
шурхотiв. Затим, скрадаючись за кущами, аби нiхто з дорослих його не
побачив, рушив до затону. Вiрнiше, до тiєї галявини, де русалки мали
виконувати танок на честь Повного Мiсяця.
Пiд вечiр вони сидiли на лавцi i Оля вмовляла Сергiйка нiкуди не йти.
- А як же розпорядок дня? - казала вона. - А раптом хтось дiзнається?
- Так я ж ненадовго, - вiдказував Сергiйко. - Тiльки туди й назад. I
нiхто мене не побачить. Я ж обережно. А потiм тобi про все розповiм.
Оля помовчала.
- Менi теж так хочеться подивитися на те свято, так хочеться! -
призналася вона. - Проте я нiзащо не зможу пiти туди серед ночi. Я просто
помру вiд страху. - I Оля поглянула на Сергiйка очима, в котрих i справдi
причаївся переляк. - А ти не боїшся?
Правду кажучи, Сергiйковi було трохи не по собi. Проте несподiвано для
самого себе вiн сказав:
- Та чого там боятися? Дорогу я знаю. Менi її показував Бухтик. А все
iнше - подумаєш!
Оля поглянула на нього з великою повагою.
- Ти дуже смiлива людина, Сергiйку, - сказала вона. - Ти найхоробрiша
людина в усьому свiтi!
I зрозумiло, що пiсля таких слiв Сергiйко згоден був помандрувати на
Пiвнiчний полюс, а не те що на якусь там галявину, де всього-на-всього
збираються танцювати маленькi русалки. О, пiсля таких слiв вiн, не
вагаючись, кинувся б навiть у клiтку з тигром! Звiсно, коли б той був хоч
трохи приручений...
I як Оля потiм не умовляла його нiкуди не йти, Сергiйко зробив
по-своєму.
Мiж рiдкими хмарами повiльно пропливало жовте мiсячне кружало. Час вiд
часу пiд ногами лунко, немов пострiли, потрiскувало сухе галуззя.
Шкода, що сьогоднi немає поруч Бухтика. З ним би було куди спокiйнiше.
Проте Бухтик сказав, що вiн не має права супроводжувати Сергiйка. На свято
Повного Мiсяця приходять лише тi, кого запрошують русалки. А тим з
водяникiв, хто порушував цей закон, загрожувало важке покарання.
- Так що треба тобi йти самому, - сказав Бухтик.
Сергiйко зупинився бiля кущiв, за якими починалася галявина. Трохи
далi, праворуч, мерехтiла срiбляста поверхня лiсової заплави. У водi чiтко
вiдбивався мiсяць, кучерявi хмари i ледь помiтнi блискiтки далеких зiрок.
Iнколи скрикувала сонна птаха. Вiд того крику здригалися заростi верболозу i
по заплавi пробiгали дрiбнi брижi.
Сергiйко навiть не помiтив, коли саме з води вийшли двi постатi в
бiлому. Одна була трохи вищою, iнша - зовсiм маленька, менша, мабуть, за
Наталю Гаврилюк. Сергiйко здогадався, що це були Омаша i Чара. Русалки
плавно пройшли на середину галявини i спинилися.
Навколо все завмерло, зацiпенiло. Навiть легкий опiвнiчний вiтерець - i
той кудись згинув.
Сестри повiльно, немов бiлi крила, здiйняли руки i розпочали свiй