"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Але ж... Омашо, подумай... Як не є, а вiн твiй брат.
- Не треба менi такого брата!
Барбула перевiв тоскний погляд на сина.
- Що скажеш ти, Бухтику?
- Я не жалкую, що так вчинив, - вiдказав Бухтик. - Що б там не було, а
я завжди допомагатиму своїм друзям.
- Гм-мм... А що скажеш ти, Чаро?
У Чари тремтiли вуста. Маленька русалка ледь стримувалася, аби не
розплакатися.
- Шкода менi Бухтика... I дiтей теж... - повiльно почала вона. - Дiти
врятували йому життя там, в санаторiї. I змiцнили корiння верби...
- От-от, - пожвавiшав Барбула. - I вiршi вони нам читали.
- Тому я прошу тебе, Омашо, щоб ти взяла свої слова назад. А ще -
пообiцяй нам не чiпати дiтей.
- Нi, - вiдрiзала Омаша. - Нiколи!
- Тодi... тодi я теж пiду. З Бухтиком.
- Ну i йди собi на здоров'я! - пирхнула Омаша. - А ми з батьком тут
удвох залишимося. Гадаєш, будемо сумувати без тебе? Анiскiлечки! Правильно,
батьку?
Барбула не вiдповiв. Вiн думав. I вiд тих думок голова його ладна була
розлетiтися на друзки.
"Чара, Бухтик... Та що ж це воно робиться? Як же менi жити без них? -
журився вiн. - Невже нiчого не можна вдiяти?"
Нараз господар затону пiдвiв голову i обвiв своїх дiтей важким,
мученицьким поглядом.
- Атож, - почав вiн. - Вдiяти, бачу, не можна нiчим. Треба когось
висилати з затону. I моя батькiвська воля така, що у вигнання пiде не
Бухтик, а ти!
I його вказiвний палець зупинився на Омашi.


СУХОДИХ

Пiсля вигнання Омашi господар затону зовсiм занемiг. Щоправда, донька
оселилася не так далеко, в сусiднiй рiчечцi, i Барбула пообiцяв, що коли
вона виправиться, то зможе повернутися назад.
I все ж вiн страшенно сумував за дочкою, хоча й був переконаний, що
iнакше вчинити не змiг.
Господар затону повiльно плив дном рiчки i бурчав на весь свiт: на
малькiв, котрi вiчно плутаються пiд ногами, на мулисте дно, на сонце, яке
стало надто пiзно сходити, зате рано вкладатися.
Барбула зiбрався було побурчати i на самого себе, коли раптом у поле
його зору потрапив будиночок Бухтика. Барбула завмер: схоже, що в ньому
вiдбувалося щось надзвичайне, бо з вiкон i дверей раз по раз вилiтали тисячi
повiтряних бульбашок.
Поганого настрою як не бувало. Натомiсть Барбулою оволодiла здорова
цiкавiсть. I була вона настiльки сильною, що поважний господар затону, нiби
якийсь хлопчисько, перебрався через огорожу i обережно заглянув у вiкно.
I ось що вiн побачив.
Вiдомий винахiдник сидiв на колодi посеред кiмнати i тримав у ротi