"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

одразу двi довгi гнучкi трубки. Iз однiєї трубки вiн вдихав воду, а в iншу
видихав. Вдихав i видихав. Вдихав i видихав. I обличчя його аж сяяло вiд
задоволення.
А трубки тяглися iз скриньки, що була прилаштована на Бухтиковiй спинi.
- Що тут робиться? - поцiкавився Барбула. - I чого це ти сяєш, як
майська ружа?
Бухтик не вiдповiв. Йому було нiколи. Вiн лише кивнув головою,
запрошуючи батька увiйти до будиночка. Бухтик нiяк не мiг надихатися як
слiд. Вiн навiть очi заплющив вiд задоволення.
- Та що це з тобою? - знову запитав Барбула. - Може, я чимось зможу
допомогти?
Нарештi Бухтик вийняв трубки з рота. Потiм зняв скриньку i обережно
поклав її на колiна. Лише пiсля цього подивився на Барбулу i сказав:
- Нiчим ти менi вже не допоможеш.
Барбула стривожився не на жарт.
- Як це - нiчим? Я ж для тебе все, що завгодно...
- Нi, вже не зможеш, - повторив Бухтик. - Не зможеш тому, що я й без
тебе справився. Правда, менi допомагали Сергiйко i дядько Костя...
Бухтик показав на скриньку з трубками i додав:
- Поки що це мiй найкращий винахiд. Вiн переверне все життя в нашому
затонi.
- Не треба перевертати, - поспiхом промовив господар затону. - Тут поки
що й без цього непогано. Ти краще скажи менi, що то за штукенцiя i для чого
вона.
Бухтик хитро примружив очi.
- Невже не здогадуєшся?
- Кгм-мм... На щось нiби схоже, - невпевнено вiдказав Барбула i почав
розглядати останнiй винахiд свого сина. Винахiд цей i справдi був на щось
схожий. Трубки були схожi на звичайнi гумовi трубки, скринька теж нiчим не
вiдрiзнялася вiд тих, що їх Барбула iнколи знаходив у рiчцi.
- Пам'ятаєш, як ти просив мене змайструвати таку рiч, щоб можна було
дихати на суходолi? - прийшов Бухтик батьковi на допомогу. - Так от, цю рiч
я змайстрував.
У Барбули навiть подих перехопило.
- Невже суходих?
Бухтик задоволене кивнув головою.
- Атож. Вiн i є.
Барбула ще раз уважно обдивився скриньку з трубками. Навiть понюхав їх
навiщось.
- Велике тобi спасибi, - сказав вiн. - От тiльки... чи безпечний вiн?
Чи надiйний?
- Ну аякже! Як i все, що я змайстрував до цього.
- Саме це мене i хвилює, - зауважив Барбула. - Ти майструєш, а я
страждаю.
- Та ти що - не вiриш? - не на жарт образився Бухтик. - Ану, гайда на
берег!
Вони рушили до верболозу. По дорозi Барбула раз по раз позирав на небо
i занепокоєно похитував головою: на ньому не було анi хмарини. В такi днi
пiдводнi мешканцi навiть носа не потикають з води.
- Ми що - будемо ходити по суходолу? - недовiрливо запитав вiн сина. -