"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Поглянь-но лише, як пече сонце!
Бухтик зневажливо стенув плечем.
- Мене це зовсiм не турбує, - вiдказав вiн i пiднiс трубку до рота. -
Дивися краще, що я роблю. Через оцю трубку треба вдихати воду чи бодай
вологе повiтря. А ось через цю - видихати. Зрозумiв?
Барбула довго розглядав скриньку з трубками.
- Гм-мм... воно, звiсно... I довго так можна дихати?
- Скiльки завгодно. Була б лише вода в скриньцi. Ну, я пiшов.
Бухтик поправив скриньку, ще раз вдихнув-видихнув i смiливо вийшов з
води.
Господар затону отетерiло спостерiгав за синовими дiями. Невже можна
без шкоди для здоров'я прогулюватися в отаку спеку? Та будь-який водяник
одразу ж вiдкинув би копита... А Бухтиковi хоч би що - прогулюється, нiби в
себе вдома.
- Агов, Бухтику! Ти хоча б совiсть мав! - не витримав врештi-решт
Барбула. - Може, я теж хочу спробувати!
Бухтик не заперечував. Вiн одразу шубовснув у воду i скинув
спорядження. Потiм замiнив воду в скриньцi i припасував пристрiй на
батьковiй спинi. Пiсля всього вiдступив на кiлька крокiв, прискiпливо
оглянув Барбулу з нiг до голови i з сумнiвом похитав головою.
- Мабуть, ця скринька тобi замала, - зауважив вiн. - Тобi швидше
пiдiйде цистерна. Чи хоча б бочка... Але для початку, думаю, пiдiйде й таке.
Пiдбадьорений цими словами, Барбула вийшов на берег i ступив перший
крок... Затим - другий, третiй.
"Пече, - подумав вiн. - Все ж терпiти можна. Головне - я дихаю на
суходолi!"
П'ятий крок, десятий...
Зненацька Барбула зупинився, вiдчайдушне замахав руками i чимдуж рвонув
до рятiвного затону.
- Чого ти? - запитав Бухтик. - Злякався, чи що?
Барбула не вiдповiдав. Вiн виштовхнув трубки i пожадливо ковтав воду.
- Коли б то лише налякався! - прийшовши нарештi до тями, почав вiн. -
Коли б то тiльки це! Я ледве не задихнувся, ось що!
Бухтик став метушливо ритися в суходиху.
- Не може бути, - бурмотiв вiн. - Принцип дiї перевiрено... Зараз
дiзнаємося... Напевно, щось трапилося з подачею води... Ага, ось воно що! -
I Бухтик помахав перед батьковим носом жмутком водоростей. - Все ясно - це
вони забили трубку. Треба встановити фiльтр, та й годi. Такий, як в колодязi
дядька Костi.
Барбула взяв жмуток водоростей, пом'яв їх у долонях. Навiть для чогось
понюхав.
- Фiльтр, кажеш... А чи не краще набирати до суходиху лише чисту воду?
Бухтик ошелешено витрiщився на батька.
- А й справдi... - вражено видихнув вiн. - Можна брати воду на чистому
мiсцi... Та ти, батьку, виявляється, мiг би й сам стати неабияким
винахiдником!
- Таке скажеш... - нiяковiючи, усмiхнувся Барбула.
А про себе подумав, що стати винахiдником не так вже й важко. Варто
лише зрозумiти, що до чого.