"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Даваня жваво пiдстрибнув на своєму корчi.
- О, це було б чудово, коли б ти став видимим для них! - палко
пiдтримав вiн приятеля. - Тодi б ми з тобою разом заявилися до санаторiю i
влаштували б там такий спектакль! Я став би... - Даваня на мить
замислився. - О! Я став би вовком, а ти - самим собою. Уявляю, як би дiти
нам зрадiли!
- Ще й як зрадiли б! - погодився Барбула, пригадавши, яким красенем вiн
був у дзеркалi.
I тут Даванi прийшла в голову така чудова думка, що вiн трохи не
звалився з корча.
- Слухайте! - вигукнув вiн. - А раптом ми їм сподобаємося так, що вони
попросять нас залишитися назавжди? Може таке бути? Може. От я i думаю: ким
би ми захотiли там стати? Я, наприклад, став би лiсничим. А ти, Бухтику?
- Я?..
Бухтик розгубився. Зараз йому дуже кортiло збудувати величезного
пiдводного човна, щоб посадити в нього своїх друзiв з санаторiю i показати
їм, як чудово в батьковому затонi. А може, краще винайти машину, яка б сама
розчищала водоростi? Що ж, непогана думка. Але, мабуть, ще краще сидiти на
березi i надувати для своїх друзiв рятiвнi кола. Сиди i надувай. Викупався -
i знову надувай. А якщо...
- Не знаю, ким би я хотiв стати, - нарештi чесно визнав вiн.
- Ех, ти, - сказав Даваня. - Теж менi винахiдник. У людей же скiльки
цiкавого!
- Саме тому й не знаю, ким менi бути. Мабуть... я так би й залишився
винахiдником.
- А я хотiв би стати водогоном, - замрiяно сказав Барбула. - Даватиму
воду всiм, кому вона потрiбна. Захочу - квiтам, захочу - деревам чи ще
комусь...
- Ти хотiв сказати - слюсарем по ремонту водогону, - уточнив Бухтик. -
То, коли хочеш, я попрошу дядька Костю, i вiн тебе навчить.
- Нi, - рiшуче заперечив Барбула. - Саме водогоном хочу стати. Хто дає
воду: слюсар чи водогiн? Ага, мовчиш! То ж бо й воно.
Даваня ще раз погладив скриньку з трубками.
- Чуєш, що батько каже? - запитав вiн. - Так що, Бухтику, не лiнуйся.
Думай, Бухтику, думай!


КОЛИ ТИ ПОТРIБЕН

Осiнь була вже не за горами. Ночi ставали все довшими i холоднiшими.
Птахи почали збиратися у великi зграї. Вони готувалися у вирiй.
Пожовкле листя з тихим шурхотом зривалося з гiлок i, погойдуючись,
повiльно пливло за течiєю на пiвдень - туди, куди збиралися i пташинi зграї.
Одна лише скринька з трубками, розтинаючи килим з опалого листя, вперто
йшла проти течiї.
- Що це? - запитала Оля.
- Не що, а хто, - поправив Бухтик i помахав скриньцi рукою. - То мiй
батько тренується. Наступної весни вiн збирається побувати у санаторiї. Дуже
вже не терпиться йому подивитися на водогiн.
Мiж важкими сизими хмарами проглянуло сонце. Воно свiтило, як i влiтку,