"Улас Самчук. Волинь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Турецькими кукурудзяниками харчувались, карбованець - пуд. На┐сися тим
пудом, коли дванадцять ротiв у родинi, i то самi лежнi. Одна мама
покiйничка, я та старший клисей заробляли. Решта пухли на печi та
гризлись, як собаки. Довго шкребеться людина, поки трохи того... у люди
вишкребеться.
Воно-то й тепер. От дай, Боже, трапиться яка десятина пiд бокомi Не
купиш - грiх. Великий грiх вчиниш, бо ще рiк-два i за землею посвищи. У
Сибiр пiдуть шукати, а дiтвора росте. А як його купити? Корови збудешся,
залишишся з ялiвкою, дiтиська цiлий рiк без молока, а це ж, звiсно вже...
Веприка позбудешся, знов-таки за свiжину в святки забудь, бо хоч воно й
запас у боднi деякий i ║, та все-таки того не вистачить надовго. Та нiчого
його не вдi║ш. Мус ║ мус.
Хiба що карi лошаки продати та якiсь дешевшi, старшi шкапини купити?
Отак, аби снопа з поля стягли та заволочили рiллю. Хоча, що то - господар
без добро┐ коняки? А мабуть, таки прийдеться це зробити. Десятина поля
напевно коло п'ять соток коштуватиме. О, то напевно. На це... Та хто його,
зрештою, зна║. Напевно, прийдеться й корiвки, та ще й обидвi, загнати.
Може, карбованцiв сто п'ятнадцять-двадцять можна буде взяти. За годовану
льоху, як ще не спаде цiна... ну, може, карбованцiв сорок, а й то ледве.
Та вiд замiни коней яких двадцять рубликiв перепаде. А пашня цього року,
вiдомо. Змокло все, поросло. Куди воно. Бiльш над пiвсотню нiколи не можна
рахувати. До цього, як докинеш тих тридцять рубликiв, якi чоловiк копiйку
до копiйки складав, дiтям вiд губ вiдбирав, чобота нiколи людського на
нозi не мав... Як зложити це все, ну то й, може, половинка потрiбного
набереться. Але ж це значить до сорочки стягнутись. А де другу половину
вишпорта║ш? Хм... Легко сказати: двiстi п'ятдесят карбованцiв. А попробуй
┐х ниньки дiстати. Чекати хiба до другого року? А дiтиська тим часом
пухнiть. Ростiть, як поросята, да картоплi. А пiсля вiд тако┐ дитини працi
вимагай, сили вiд нього чекай. А про яку там лахманину й не згадуй.
Володько он вже свiтить колiняками, а треба б щось дитинi справити.
Принаймнi як мiж люди вилiзе. Хведот то сидiтиме ще пару зим на печi. От
уже iнша сторiя з Василем. Чей же до школи лазить; нiяково, щоб дитина
темною залишилася, а тутка i школа. Бог вiда║, де. Попотьомбай-но щодня
милю туди та милю назад. Прийдеться-таки ликами запасатись та постали
плести. Мусить переходити вже ту зиму i в постолах. Що подi║ш? Що при
такiй дорожнечi? I чи вистачить для такого хлопця того чобота? Де там. Аби
то ще воно обережно, обачно. А тож, де тiльки льоду шматок, то й ковзне.
По храпi, по мокрому, пiсля не обшкряба║ чобота, не висушить. Там шкорбне,
там шпирхне, i чобiт горить. У мене он (i вiн гордо показував сво┐
широконосi тяжкi, на вiйськовий зразок, чоботиська) - у мене он третiй рiк
чобiт, а ще дивись... Ма║ вiн хоч одну лату? А там пiдметку пiдоб'ю,
пiдлатаю i ще з рiк виходить. Бувало, парубком ще був. Дума║те, бачив того
чобота? Постоли. Як був який чобiт, хоронив його тiльки до церкви по рокiв
п'ять одного. Тепер же... Ще рiк не минув. Дивись. То закаблук вiдлiта║,
то зуби шкiрить... Все на згубу, все на пропало.
Так розважа║ старий. Розважа║, мiрку║ та все головою покручу║. Все
воно, звiдки не зайдеш, скрiзь скупо.
Настя з Володьком пiшли "до батькiв", а звiдти пiдуть на "вечiрню" до
монастиря. Матвiй довго бавився з Хведотом, який дуже скида║ться на
батька, "тiльки такий крикун, як мати", а опiсля лишив його самого в хатi,