"Улас Самчук. На тведiй землi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

йдеться про справжн║ мистецтво, вона не визна║ виконання "мертвого
апарату", а волi║ "живу музику" пiянiна чи скрипки, виконану "живою
людиною". Я одразу з нею погодився, лишень обережно зазначив, що не
кожному дано можливiсть володiти цим мистецтвом i що я, наприклад,
позбавлений цього дару взагалi. Вона не годилася. Якщо вже ви любите
музику, - казала вона, - якщо ви ма║те слух - можете також грати. - "Само
грати", - казав я, - ще не вистарча║, треба "могти грати" i "вмiти грати".
Iнакше, це буде не музика, а партацтво, а тому я вже волiю радiо - апарат
i найкраще виконання.
Не дивлячись на цi нашi гострi розбiжностi, Марта все таки запрошу║
мене на вечерю. Не можу вiдмовитись, це значило б легковаження
гостинности. За вечерею переходимо на "модерне мистецтво", якого вона
також не визна║. На ┐┐ думку, це лиш безглузда базгранина телячого хвоста.
Я хотiв було щось заперечити, але пригадав, що ┐┐ вiдношення до модерного
мистецтва ма║ деякий зв'язок з Леною, тому залишив цю проблему. Марта
деякий час провокувала мене; - Ну... Розумi║ться. Ви напевно лишень за
модерне, - казала вона з ноткою кпинiв. - А як вам подоба║ться Рубенс? -
вiдхиляв я мову в iнший бiк. - Рубенса я розумiю, - вiдповiдала вона. -
Але його сучасники не конче розумiли, - вiдповiдав я. - Як можна не
розумiти Рубенса. Там все ясно, - казала вона. - Нашi нащадки те саме
казатимуть про Кокошку, - вiдповiдав я. Останн║ прiзвище не справило на
Марту нiякого враження, вона напевно його не чула i це помогло нам
вiдчепитися вiд модерного мистецтва.
Я мав необережнiсть зазначити, що суперечки не конче найкращий засiб
для плекання добрих мiж людьми стосункiв, на що моя гаряча опонентка
виголосила цiлу промову на захист суперечок. - Я з вами не погоджуюсь! Я з
вами рiшуче не погоджуюсь! - патетично казала Марта. В суперечках
огострюються погляди, родяться новi думки, постають iде┐. - Для цього
iсну║ дискусiя, - обережно перечив я. - А яка рiзниця? Це лиш питання
темпераментiв, - вибухала Марта. - Дуже iстотна рiзниця. Суперечки не так
виявляють думки, як спричиняють конфлiкти, а дискусiя навпаки... - казав я
тим же самим стриманим тоном. - Життя це i ║ конфлiкти, - казала Марта. -
Погоджуюсь. Лишень коли вони не самоцiль, а засiб до цiлi, - не здавався
я. - А що по вашому любов? - тоном прокуратора питала Марта. - Вимага║ться
точнiшого визначення: до кота, до брата, до ближнього? До добро┐ печенi? -
легковажно казав я. - Ви добре зна║те, що я маю на увазi, -
нетерпеливилася Марта. - О! Розумiю! Розумiю! Кохання, ревнощi, зрада! Нiж
в серце. Це вже конфлiкт. Але ║ ще й iнший варiянт цi║┐ штуки: Адонiси,
гармонiя сердець, пастушка, сопiлки, соловейки...
I соловейко щебетав, нiмiли квiти опiвночi, коли весною серед ночi,
тво┐ я очi цiлував... - Але це вже не конче конфлiкт, - казав я. - Не маю
на увазi цi║┐ солодко┐ патоки, - гарячкувала Марта. - Так i кажiть.
Вогонь. Вулканнi вибухи. Без сумнiву i це любов. Любов коси до каменя. Але
тут вже можна спекулювати. Тут вже годi сказати, де любов, де нелюбов,
можливо ненависть хоч би й з любови. Iнодi це патологiчне. Вам це iмпону║?
- питав я поблажливо. - А що iмпону║ вам ? - питала вона рiзко. - Не можу
окреслити точно. В кожному разi не самий конфлiкт, а й гармонiя. Вимоги
серця, крови, гормонiв. Можливо також мрiя... Туга. Також романтика.
Навiть спорiдненiсть душ. А в молодостi, це солодкий чад серця... Зрештою,
це знанi речi, чи варто повторятися, - казав я переконливо. - Але ж ви