"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

║вангелi║?
- Тарасе Григоровичу!.. - докiрливо розвiв руками слiдчий. - Ми теж не
ликом шитi... Якщо не ви, то хто? Гулак, Кулiш чи Костомаров?
- Ви про таке пита║те, чого не знаю, - стримано сказав Тарас, хоча в
душi вже закипала злiсть.
- Все ясно - ви бажа║те погомонiти iз генералом Дубельтом... - сказав
Попов не скоро.- Ну, що ж, як мовиться, я умиваю руки. Стосовно вас мо║
сумлiння чисте. Я щиро прагнув виручити вас iз бiди...
- Спасибi, - зiтхнув Тарас полегшено. - Вже якось воно та буде. Як бог
не видасть, кажуть, свиня не з'┐сть...
- Язик - ваш ворог, - кивнув похмуро слiдчий. - Унтер! - гукнув
пiдводячись. В порозi вирiс унтер.
- Я тута, ваше благородi║!
- У камеру! - зиркнув спiдлоба на Шевченка. - Та накажи, щоб пильнували
добре! Бо не дай бог...
- Дозвольте йти? - заждавши, спитав жандарм.
Лише махнув рукою.
- Добранiч вам! - сказав Тарас, виходячи.
- Що? А-а... Ходи здоровий,буркнув.
У камерi було волого й холодно. Стояв важкий, аж млосний морок. Тiльки
серед пiдлоги ледь-ледь вiдсвiчувалося вiкно у гратах, вище i вужче
справжнього... Життя й мистецтво... Дiйснiсть i вiдображення його у
творах... Звiдки вони дiзналися про "Закон божий", чи "Книги буття
укра┐нського народу"? З чуток, доносу? Чи мають тут примiрник?.. Казав же
┐м: не треба документiв! Витворили на власну голову та ще й, мабуть,
розмножили... Розумнi ж наче, професори та вчителi... Цей теж учитель
нiби... Благопристойний хранитель трону й самодержавства!.. Котра уже
година? За пiвнiч, певно... Чи то вже знають в Академi┐ про злу його
пригоду? Брюллов помiг би, може. Великий Карл велику ма║ силу!..
Лiг на холодне лiжко, не роздягаючись. Такий був день, а не втомився.
Мабуть, через напруження... Видать, що правду каже цей ║зу┐т: не вирватися
йому iз ┐хнiх залiзних рук!.. Повимiчали, бачив, у рукописнiй книжцi
мiсця, в яких правдиво мовиться про них - катiв народу. Iч, закрутило в
носi! Покайся, мовить, викажи сво┐х братiв по мислi - i будеш, може,
прощений!.. Вони по вуха в злочинах, а каятись велять йому. Вони вдiлили
дещицю, щоб викупити його з крiпацтва, - а хто ж його туди загнав, ще
ненародженим зробив рабом?.. Сама цнота, ображена його правдивим словом!..
пх не цiкавить правда, чужа душа,- турбуються лише про власну шкуру. В
кровi, в сльозах купаються i розпинають кожного, хто ┐м про це розкаже, ба
навiть тiльки ледь натякне!.. Здавалося б, почуй, збагни, одумайся, - нi,
затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнуть вуста безстрашнi, що
мовлять слово правди. Щоранку ревно моляться Iсусовi, що постраждав за
iстину, а потiм з легким серцем йдуть розпинать, як Iрод, сво┐х iсусiв!..
Господи, якщо ти бачиш, чому мовчиш, не вдариш правдивим громом .в
скверну?.. А може, ти, всеблагий, iз ними радишся в дiлах земних, бо
стiльки горя послав на люд простий, беззахисний i незлобивий?!
Хтось гомонить у коридорi... Мiняють, певно, вартових... Пильнуйте,
каже, добре... Гада║, що я тiкатиму, що десь довкола бродять з ножами за
халявами мо┐ завзятi спiльники... Гай-гай! Нiхто й не пiкнув, шаснули
одразу врозтiч, палять десь там книжки й рукописи... Ледь не два тижнi