"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

факту не попреш. Бо що написано пером...
- Того не виволочеш волом.
- У нас не так говориться. Та це дарма, важлива суть... Скажiть, а де
ваш перстень? - спитав, уп'явшись поглядом у праву руку, яку Тарас поклав
на стiл.
- Перстень?.. - протяг, шукаючи найкращу вiдповiдь. Пильнуй, пильнуй,
Тарасе! Ця пiдколодна гадина куса║ враз. - Я ж не панич, - всмiхнувся, -
щоб начiпляти перснiв. Подумать можна, що ви менi колись давно подарували
перстень... А може, й це чийсь наговiр?
- Ви не носили цього святого знака?
- Не розумiю...
Попов замовк, задумався. Гортав недбало зошит.
- Хотiлось вам допомогти, - сказав нарештi тихо. - Порятувати вас од
Сибiру й каторги... На щастя, братство ваше накрили ми ще в зародку, з
малим грiхом. Колеги вашi, мабуть, вiдбудуться лиш переляком та, може,
висилкою... А з вами дiло гiрше. Поет, який дерзнув супроти ┐х величностi,
- це вже бунтар, злочинець, i не якийсь - державний! - пiднiс покритий
прозорим пухом палець iз довгим гострим нiгтем.
"Мов хижий кiготь... - зринула тривожна думка. - Вп'║ться - не
оддереш..."
- Я не дерзав... - промовив. - Все те саме писалося. Найде, як хмара,
вдарить розлогим громом, блисне i - лл║ться, лл║ться, лл║ться!..
- Ви хочете менi сказати, - всмiхнувся хитро слiдчий, - що ви лише
записували, яко Мойсей, нечутний для iнших голос божий?
Тарас кивнув. Напружився, чекаючи нових питань, в яких напевно ж буде й
нова пiдступна пастка.
- Отже, ви щиро вiруючий i навiть бiльше - речник самого господа?
Припустимо. Це все чудово, складно й могло б вам трохи допомогти... Коли б
не два моменти. Один: для речника потрiбна вiра беззастережна, а ви в
сво║му "Exegi monumentum" замаху║теся i на Всевишнього. Пригаду║те?

_Як понесе з Укра┐ни_
У син║║ море
_Кров ворожу... отодi я_
_I лани, i гори -_
_Все покину i полину_
_До самого бога_
_Молитися... а до того_
_Я не знаю бога._

А другий момент - ще тяжчий для вас, оскiльки вiн не приватний, а
фiлософський чи богословський. Iз ваших слiв про "божий глас" виходить, що
й вседержитель осуджу║ самодержавство i государя iмператора, свого ж таки
помазаника. Погодьтесь, це вже, батечку, скорiше схоже на маячню!.. -
Примружив бiлястi очi, смачно пошкрiбся в баках i позiхнув. - То, може,
будемо самi писати вiршi й вiдповiдати за них самi? Чи ви наполяга║те, що
автором "Закону божого" були не ви, а теж господь?
- Я не писав такого вiрша.
- Лише записували?
- Нi. Я не маю твору з такою назвою. Чи, може, ви приписати хочете менi