"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вибачте, я геть забув, що ви були... Як мовиться, iз грязi в князi...

_Як умру, то поховайте_
_Мене на могилi,_
_Серед степу широкого,_
_На, Вкра┐нi милiй..._

- Я був тодi смертельно хворий...
- Хiба здоровому спаде на думку писати такi рядки!

_Поховайте та вставайте,_
_Кайдани порвiте_
_I вражою злою кров'ю_
_Волю окропiте._

- У вас чудова пам'ять i вимова цiлком пристойна. Ви часом не з
Укра┐ни?
-.Нi. Просто часто менi доводиться займатись вашим братом. А як було б
прекрасно, тихо, мирно, коли б ви раз i назавжди повикидали з голiв химери
i примирилися iз тим, що ║, що буде...
- Того, що буде, нiхто не зна║...
- Знаю. Iмперiя, як i тепер!
- Вам легко жити: вiрите! А iншим, бач, вiдмовля║те в потребi вiри, в
правi на власну душу.
- Вiрте i ви в царя, в iмперiю, i в душах ваших буде мир та любов!
- У рабських душах?!
Запала довга тиша. Попов гортав рукопис його "Трьох лiт".
- Хоч це вам здасться дивним, - мовив нарештi глухо, - я розумiю вашу
палку неприязнь до крiпосництва... Коли б ви паном виросли i мали душ,
скажiмо, двiстi, то заспiвали б iншо┐... Моя вам дружня рада: не зачiпайте
цi║┐ теми, принаймнi тут, де в кожного ║ крiпаки, що теж не дуже втiшенi
сво┐м становищем. Он в генерала нашого два роки тому теж збунтувалися його
селяни... Тепер вiн чортом дише на всiх пiдбурювачiв. Так що шануйтесь...
- Дякую. А чим я маю вам заплатити за цю пораду?
- Колючий ви, - всмiхнувся слiдчий. - Я з чистим серцем, а ви б'║те
простягнену вам у бiдi достойну, дружню руку...
- А може, в нiй безчестя?
- Безчестя в бунтi, а не в розкаяннi. Розкаяння i допомога слiдству...
- Напевно, ви вважа║те, що я не маю честi, й тому пропону║те менi таку
бридоту?
- У кожного сво┐ обов'язки перед Росi║ю i государем...
- Ви ж не крiпак, самi такi обрали.
- Обставини бувають дужчi вiд нас самих... А потiм, чом ви, борючись з
самодержавством, не припуска║те, що хтось глибоко вiрить у досконалiсть
тако┐ влади i вiдданий не тiльки тiлом, але й душею?
- Хто вам сказав, що я борюся з самодержавством?
- Вiршi. Найкращi свiдки - вписанi сюди поезi┐, - поклав на зошит руку.
- Не кимось,- прошу вiдзначити, - а власною-таки рукою. Те, що сказав
студент Андрузький чи ще там хтось, ║ змога i заперечити, довести, що все
брехня та наговiр, за щось там чорна помста, а тут, як кажуть, супроти