"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Нi.
- Ви не чули про Дубельта, начальника всього цього хазяйства? - А граф Орлов? - Орлов - шеф корпусу жандармiв i наш, звичайно. Проте ви дiло матимете iз генералом Дубельтом. А це така людина, - скажу вiдверто, бо ви менi подоба║теся,- що лiпше з нею не зустрiчатися... - Та я й не прагнув зустрiчi, - знизав Тарас плечима. - Хто зна, хто зна... Дiяльнiсть ваша у Малоросi┐, чи, як ви кажете, на Укра┐нi, доводить нам красномовно, що навпаки, що ви так гаряче хотiли нас побачити, погомонiти з нами i попросити у нас притулку на довгi роки! - Бог свiдок, я... - Не треба таких високих свiдкiв, - пiднiс правицю слiдчий. - Оскiльки ви i з богом не дуже панька║теся, то ми не ма║мо пiдстав вважати "божi" свiдчення за щиру правду. - Ви хочете менi накинути ще й богохульство? - Думаю, що буде досить цiлком земного. Згоднi? - Негарно, добрий паночку, загонити мене на лiд,сказав Тарас.- Я ж посковзнутись можу, упасти й нехотя собi зламати шию. Вам буде жаль... - пй-богу, гарно сказано! - всмiхнувся слiдчий.Справдi, я не хотiв би, щоб ви зламали шию. Не твердитиму, що подiляю погляди Вiссарiона... Проте у Пушкiна схвильовано й правдиво мовлено: _И за учителей своих_ _Заздравный кубок подымает..._ пiднiс би повний келех за вчителя свого Брюллова,- сказав Тарас. - Тiльки вiд вас залежить, чи зможете ви це зробити найближчим часом. Треба зiзнатись щиро, назвати нам людей, якi спонукували вас до писання крамольних вiршiв. А ще - покаятись i попросити прощення у государя. - Я ж вам сказав... - Нiчого ви не сказали,- спинив Попов.- Ви ж бачили, що я нiчого не записав. Слова, слова... Потрiбне дiло, друже мiй... Очолював слов'янське ваше братство пан Костомаров? Чи ви? - Я не належав нi до якого братства i через те не можу нiчого вам повiдомити. - Припустимо... - всмiхнувся криво слiдчий. - Я вам повiрив би, коли б не пан Андрузький, який, - i, мабуть, небезпiдставно, - твердить, що ви були душею братства святих Кирила i Мефодiя, його натхненником i, так би мовити, вождем духовним... - Видно, ви налякали його до смертi i вiн сказав те, що хотiли вiд нього чути. - Та нi, зiзнався щиро i добровiльно, за що i буде винагороджений. - Iуду теж нагородили, та вiн чомусь повiсився... - Чи не вважа║те себе месi║ю? - спитав з лукавим усмiхом. - Нi._ _Я поет, художник. - Е-е, не кажiть!.. Iз ваших вiршiв видно, що ви берете вище. Признайтеся. Я не скажу Леонтi║вi Васильовичу. Цiкаво просто. Все-таки я ж був колись учителем... Exegi monumentum aere perennius, як мовить нам Горацiй. "Я знак безсмертя собi воздвиг..." Ви не вивчали латинську мову? |
|
|