"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Дещо бачив iз ваших творiв - гарно! З вас мiг би вийти великий
майстер. Жаль!.. Ви не думайте, що як жандарм, то й... Ви, напевно, зна║те
Вiссарiона Б║лiнського? Так я колись, iще в гiмназi┐, навчав його.
Блискучий був гiмназист! З апломбом був, щоправда, з претензiями на
генiальнiсть... Та хто не мрi║ в молодостi перевернути гори й розкрити
людям очi на абсолютну iстину!.. Це правда, що вас з крiпацтва викупила
августiйша iмператорська родина?
- Художник Карл Брюллов намалював портрет Жуковського для
iмператорсько┐ родини, i за тi грошi менi купили волю.
- Я уявляю, - зiтхнув Попов,- якi були ви радi, якi щасливi!.. Коли б у
вас на грудях, де носять хрест, побачив зараз портрет його величностi, не
здивувався б...
- Тодi менi потрiбно було б зробити з себе цiлий iконостас, - сказав
Тарас не без лукавства.- Сошенко, Венецiанов, Жуковський, Вi║льгорський,
Брюллов, Мокрицький - всi брали участь у викупi.
- Чудово, що ви про те не забува║те, - примружив очi слiдчий. - Це так
природно... Дивно лише, що ви, як кажуть, пустились берега в сво┐х
поезiях... Вас, мабуть, хтось пiдштовхував, навчав, виводив нишком-тишком
на цю страшну дорогу? Немислимо, аби людина, викуплена його величнiстю,
була така невдячна, сама додумалася висловлюватися в такому тонi про
iмператора й iмператрицю!..
- Тут ви вгадали, - зiтхнув Тарас.
- Хто ж вiн такий? - напружився, мов гончий пес, пан слiдчий.- Я ж
бачу, ви людина порядна й щира... Прiзвище?!
- Недоля.
- Так... - схопив перо, пiдсунув аркуш. - Iм'я, по батьковi? Де
прожива║?
- Iмен, на жаль, багато...
- Назвiть усi.
- Пригнiчення, несправедливiсть, обман, знущання, злиднi, визискування,
брехня, пiдступнiсть, здирство, хабарництво... I батьком всього цього
вважа║ться межи людьми ┐х_ _iмператорська величнiсть...
- Досить! - кинув перо Попов. Помовчав, важко дихаючи, знов усмiхнувся
приязно. - Ви жартiвник, мiй дорогий Тарасе Григоровичу... От тiльки мiсце
вибрали не пiдходяще...
- Жартувала баба з колесом...
- Ви ще й догадливий! Жаль, жаль... Такий талант змарну║ться... А все ж
ви, батечку, ну як би це сказати м'якше, не зовсiм мудрi. Коли вже
вскочили, то вибирайтесь, кайтеся, шукайте хоч би шпарки, в яку пролiзти
можна! А може, ви ще не збагнули, куди попали i по якому дiлу?
- Куди - збагнув, а от за що - не знаю.
- I не догаду║теся, що вам загрожу║?
- Якщо вини не зна║ш, то як же можна визначити за не┐ кару?
- Мудро... Одна лише поправочка: ви добре зна║те свою вину. Не гiрш од
нас. А нам усе вiдомо!
- Тодi навiщо допит, уся оця комедiя? - вiдкинувся Тарас на спинку
крiсла. I дурню ясно, що цей колишнiй вчитель ще тiльки хоче взнати...
- Це ще не допит. Це тiльки дружня бесiда, - сказав Попов крiзь зуби,
мов натякаючи, що ягiдки попереду. - Я що, я голуб лагiдний... А от коли
потрапите у кабiнет Леонтiя Васильовича... Знайоме вам таке iм'я?