"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу авторасолдатiв, му-ровщикiв та землекопiв. Здавалося, вже почалась вiйна i ворог
облiг фортецю; ждали немовби тiльки приступу... Хурман спинив натомлених, аж мокрих, коней бiля зеленого будинку з вивiскою "Трактир" i запитав: - Тут зупинятиметеся? Тарас мовчав вагаючись. Вiн ┐хав, власне, в Ки┐в, а тут було щось... . - Пане! - нетерпеливилося хурмановi. - Ви що, спите? - Нi, думаю. - А що тут, пане, думати! Трактир пристойний, ║ номери i де по┐сти й випити. - Чогось менi не хочеться тут поселятися... - зiтхнув Тарас. - Немовби ┐хав, ┐хав та й опинився знову в Санкт-Петербурзi... - к ще трактир. Аж на Подолi, правда... - Вези туди! Одержиш на могорич. - Вйо, вйо, соколики! - пiдбадьорився вусань обiцянкою. - Ви гарно, пане, вдумали. Там тихо й мирно, поряд базар, притика й наша поштова станцiя... - Трактир сто┐ть бiля Днiпра? - Коли висока повiнь, то можна з вiкон просто ловити рибу й смажити, - розговорився хурман. - А понад ним на кручi, немов на небi, ся║ хрестами й банями золотоверхий собор Михайлiвського монастиря... - Я знаю, я вже бував колись давно у Ки║вi, - розхвилювався Тарас, пригадуючи всю ту красу. Небавом вiн побачить знову диво старого Ки║ва, вбере душею, - вiльною вiд пут неволi! - вiчнiсть, що тут вита║... З пагорба йому вiдкрився раптом високочолий город! Не в первозданнiй в ру┐нi, в скорбнiм напiвжиттi, де кожен камiнь - спогад, та й той напiвзабутий... Скiльки його плюндровано!... Вiз покотився вниз, i стародавнiй Ки┐в поволi став ховатися за височенним зеленим пагорбом. Лiворуч, вже в долинi, проплив фонтан, з якого брали воду, як iз криницi, й вiз знову рушив яром, вже до Днiпра. Мiж вiттям старих в'язкiв та кленiв невдовзi зблиснула його гладiнь, i там десь, у тому просторi з води та неба вихопився протяжний зойк пароплава. Дiтище нових часiв гучним залiзним криком вiщало свiтовi про свiй прихiд. - Реве - аж страшно робиться, - кивнув на рiчку хурман. - Нового завжди страшно, - сказав Тарас. - I колеса колись боялись люди... - Цього, що в возi? Ат, не смiшiть! - нахмурився, гадаючи, що то його беруть на кпини. - Вже нашi дiти думатимуть, що парова машина така ж звичайна, як кiнь чи вiл. - Димить, смердить, гуркоче, - скривився хурман. - Мабуть, така натура в не┐. Зате ж i сила!.. Ви┐хали на вiльний простiр. Злiва дорога йшла до Братського монастиря та контрактових торгiв, праворуч, зовсiм близько, плескалася у берег рiчка, далi, аж ген по той бiк, зелено прослався острiв, знову синiв Днiпро затокою, за нею стiнкою стояв старий високий лiс... - При┐хали! - зiскочив хурман з воза, зняв чемодан i мовчки понiс у дiм пiд вивiскою. Тарасовi не залишилось нiчого iншого, як взяти свiй старий портфель i |
|
|