"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Бiля собору, на морiжку, побачив сплячу жiнку iз немовлям. Обвiтренi,
ледь-ледь прикритi латаним убогим одягом... Його сердешна Катря!.. А мо',
прочанка? Тисячами вони бредуть до Ки║ва благати в бога долi!.. Так нiби
вiн живе десь тут, на цих сумних ру┐нах... Нi, бог цей край, цей город
давно забув_!.._
Тихенько сiв на лавку, дiстав альбом та олiвець i швидко накидав контур
сплячих. Двором проходив розкiшний пiп, i вiн попав у начерк, бо тiй
нещаснiй треба через цього вгодованого слугу господнього звертатися по
допомогу до вседержителя. Жаль працi, жаль молитви iз скорбних уст!..
Вiдчув: хтось диха║ йому в потилицю. Оглянувся i вгледiв пильний
погляд, який одразу ж, спiйманий на пiдгляданнi, засяяв тихо усмiшкою.
- Пробачте, пане... - знiтився той чоловiк. - Я, зна║те, також художник
трохи... Ви так схопили з ходу й дали такий суспiльний тон!..
- Шевченко, - подав Тарас правицю.
- Тарас Григорович?
- О! Ви зна║те мене?
- Мiй дорогий, та хто ж не зна║ вас_ _на Вкра┐нi!
- От бачите... Примусили мене...
- пй-богу, батьку, слава про вас пiшла, як хвиля по синiм морi! Зна║те,
я ваш "Кобзар" напам'ять вивчив i "Гайдамакiв".

_Гомонiла Укра┐на,_
_Довго гомонiла,_
_Довго, довго кров степами_
_Текла-червонiла_
/ _день i нiч гвалт, гармати;_
_Земля стогне, гнеться;_
_Сумно, страшно, а згада║ш_
_Серце усмiхнеться..._

О, я забув назватися! Учитель малювання у Ки║во-Подiльському повiтовому
дворянському училищi Олекса Фролович Сенчило-Стефановський.
- Звучить поважно, наче "його величнiсть государ iмператор всiя
Русi..." - всмiхнувся Тарас.
Сенчило розвiв руками:
- Звичка... Посада, титул бiльше важать, анiж сама людина, ┐┐ iм'я...
- Та хай воно все западеться! - гукнув Тарас. - Сiдай, Олексо, та
розкажи, як тут живете-ма║те.
- Ат... Що розказувати, - присiв Сенчило поруч. - Тихенько спали, поки
ти не збудив, не вмив нам очi... Нинi ж i в нас уже щось робиться... к
славна молодь... Перший - Кулiш Панько. Кебетний та заповзятий! Треба вас
познайомити.
- З простих чи пан?
- Та... з кармазинникiв. Проте душевний хлопець, до рiдного всього аж
труситься. Запису║ пiснi, казки, повiр'я... А ще - малю║. Пробу║...
- А ти з яких? - спитав похмуро.
- Батьку, я з богомазiв... - скрушно зiтхнув Сенчило. - Ще й самоук,
здавав лише екзамени на вчителя iз малювання, спочатку тут, а потiм i в
Академi┐...
- В Санкт-Петербурзi?