"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора Бiля собору, на морiжку, побачив сплячу жiнку iз немовлям. Обвiтренi,
ледь-ледь прикритi латаним убогим одягом... Його сердешна Катря!.. А мо', прочанка? Тисячами вони бредуть до Ки║ва благати в бога долi!.. Так нiби вiн живе десь тут, на цих сумних ру┐нах... Нi, бог цей край, цей город давно забув_!.._ Тихенько сiв на лавку, дiстав альбом та олiвець i швидко накидав контур сплячих. Двором проходив розкiшний пiп, i вiн попав у начерк, бо тiй нещаснiй треба через цього вгодованого слугу господнього звертатися по допомогу до вседержителя. Жаль працi, жаль молитви iз скорбних уст!.. Вiдчув: хтось диха║ йому в потилицю. Оглянувся i вгледiв пильний погляд, який одразу ж, спiйманий на пiдгляданнi, засяяв тихо усмiшкою. - Пробачте, пане... - знiтився той чоловiк. - Я, зна║те, також художник трохи... Ви так схопили з ходу й дали такий суспiльний тон!.. - Шевченко, - подав Тарас правицю. - Тарас Григорович? - О! Ви зна║те мене? - Мiй дорогий, та хто ж не зна║ вас_ _на Вкра┐нi! - От бачите... Примусили мене... - пй-богу, батьку, слава про вас пiшла, як хвиля по синiм морi! Зна║те, я ваш "Кобзар" напам'ять вивчив i "Гайдамакiв". _Гомонiла Укра┐на,_ _Довго гомонiла,_ _Довго, довго кров степами_ _Текла-червонiла_ _Земля стогне, гнеться;_ _Сумно, страшно, а згада║ш_ _Серце усмiхнеться..._ О, я забув назватися! Учитель малювання у Ки║во-Подiльському повiтовому дворянському училищi Олекса Фролович Сенчило-Стефановський. - Звучить поважно, наче "його величнiсть государ iмператор всiя Русi..." - всмiхнувся Тарас. Сенчило розвiв руками: - Звичка... Посада, титул бiльше важать, анiж сама людина, ┐┐ iм'я... - Та хай воно все западеться! - гукнув Тарас. - Сiдай, Олексо, та розкажи, як тут живете-ма║те. - Ат... Що розказувати, - присiв Сенчило поруч. - Тихенько спали, поки ти не збудив, не вмив нам очi... Нинi ж i в нас уже щось робиться... к славна молодь... Перший - Кулiш Панько. Кебетний та заповзятий! Треба вас познайомити. - З простих чи пан? - Та... з кармазинникiв. Проте душевний хлопець, до рiдного всього аж труситься. Запису║ пiснi, казки, повiр'я... А ще - малю║. Пробу║... - А ти з яких? - спитав похмуро. - Батьку, я з богомазiв... - скрушно зiтхнув Сенчило. - Ще й самоук, здавав лише екзамени на вчителя iз малювання, спочатку тут, а потiм i в Академi┐... - В Санкт-Петербурзi? |
|
|