"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

допустив, злякавшись, що там навiки кануть його найкращi вiршi, його
рукописи, якi зiбрав, на лихо, по всiх знайомих. Тепер жандарми мають що
почитати!

_...Аж ось i сам,_
_Високий, сердитий,_
_Виступав; обок його_
_Цариця небога,_
_Мов опеньок засушений,_
_Тонка, довгонога..._

к вiршi, ║... I ║ за що вчепитися, заслати його в Сибiр!.. Можливо,
треба було... Нi, вiн не змiг! Це ж дiти його... Щоб батько та рятувався
смертю сво┐х дiтей!.. Ти певен, що тут не вб'ють, не знищать?.. Надiя ║:
┐м треба документальнi свiдчення його крамольностi, його вини. Вони тут
тихо скнiтимуть, - як не потрублять мишi, - аж доти, поки не вдарить дзвiн
свободи... А вдарить?.. Вдарить! Чим бiльше зло, тим вiк його коротший...
Довгенько щось Росiя терпить... Коли найкращi люди iдуть на смерть, на
каторгу в iм'я свято┐ волi, вона - близька, вона, як кажуть, не за горами!
Рил║║в, Пестель... То все - було!.. I зараз ║... Ти мовиш про тих, що нинi
звозять сюди жандарми?.. Не тiльки. к i в Пiтерi... Тс-с!.. Я мовчу. У
мене не розживуться синьомундирi!..
Заклацав ключ, поволi, немов самi собою, одчинилися рипливi дверi, i в
порозi вирiс Сидоров iз тацею в мiцних руках. Пройшов до столу, вправно
поставив тацю з посудом i зняв серветку.
- Ось, пане, ┐жте, - мовив. I осмiхнувсь у вуса. Потому старанно з
кишенi виловив дрiбнi монети й подав ув'язненому. - А це на завтра буде.
- Залиш собi.
- Спасибi, - сказав нетвердо якось, не по-тутешньому.
- Не з Укра┐ни часом? - спитав Тарас.
- Сидоренко... - всмiхнувся гiрко.
- Служиш уже давно?
- Дванадцять рокiв...
- Сидоров! - гукнули десь у коридорi. - Дивись менi, собачий сину!
Солдат стенув плечима, мов вибачаючись перед Тарасом, i швидко вийшов.
- Тут я! - озвався також рiзко, замкнувши дверi.
- Нi, ти таки доходишся!
- Приносив ┐сти пановi, вашблагородi║.
- Ха! Пановi... Це, Сидоров, такий же пан, як ти, дурна твоя макiтра.
- Так точно, ваше благородi║! - вигукнув солдат зрадiло.
Як збирав порожнiй посуд, не поспiшав, усе придивлявся нишком чи щось
хотiв спитати, та не насмiлювався
- Ви й справдi, пане, будете з людей простих? - озвався-таки
пiвшепотом.- Бо в нас тут все пани й пани...
- Художник я, чоловiче,- сказав Тарас.
- Виходить, пан...
- Та як дивитися. Я з крiпакiв, i рiднi мо┐ в неволi.
- Втекли вiд пана?!
- Викупили. Знайшлися добрi люди.
- Бредня. Нема║ таких людей...