"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

не найбiльше хвилю║ його. Певен, не таке тверде й мiцне воно, як декому
зда║ться. Захiднi землi он як довго перебували пiд варварами. Чи то так
собi? Чи за тi численнi лiта мало нашкоджено християнству i найпаче % люду
християнському, його побуту, вiруванню, мбралi? Варвари, як i варварськi
покони - iзчадi║ ║ресi, яко┐ й без того доста. Однi манихе┐ чого вартi. А
монтанiсти, самаритяни, а монофiсити, яким, нiде грiха та┐ть, потурав сама
iмператриця i до яких причетна мало не вся знать.
Там, на заходi, а перемiною влади не все саме по собi неремiниться, i
iмператор яко глава держави та церкви не може не дбати про це. Мусить
дбати.
Ходив i розмислював, з чого почне ┐┐, бесiду, а може, й суперечку, з
богословами. Та йому не дали зiбратись з мислями, ба змусили навiть
перенести призначену вже бесiду на iнший час. Прибув до Константинополя
гiнець iз Фракi┐ й занiс до Августiона тривожнi вiстi: варвари перейшли
через Iстр не лише в середнiй, а й у нижнiй течi┐, плюндрують Скiфiю та
Нижню Мiзiю.
- Хто такi? Нашi зрадливi соузники анти?
- Ба нi, за сим разом не вони. Вторгнулось знайоме iмператоровi по
недавнiй сiчi плем'я, iменоване гуннамикутригурами.
- Всього лиш? Що вдiяв намiсник, аби зупинити? Чому не зупинив i шле до
мене вiстуна з лихими вiстями?
- Бо варварiв не так уже й мало. Вони обминули фортецi й пiшли гуляти
по провiнцiях. Беруть у поселян лиш живнiсть, самих же не чiпають,
пускають поголос, нiби прийшли обрати собi землю й сiсти на нiй.
- Мають намiр осiсти, а тим часом оббирають люд? Iмператор був явно
iiепдоволопий вiстуном, як i вiстям ┐┐.
- Чого хоче намiсник?
- Просить помочi, василсвсс. Так i сказав: самим ла стримати, хай
iмператор шле палатiйськi легiони.
Юстинiапа аж пересмикнуло од тi║┐ нагло┐ вимоги.
- Усi шукають захисту в iмператора, усiм подай палатiйськi легiони! А
де провiнцiйнi? На що покладався намiсник Фракi┐, боришгiи иилуиочиi
обииди, коли неспроможний оборонитися навiть вiд кутригурiв?
Па крик його нагодилася, i нагодилась, як завжди, вчасно iмператриця.
- Що сталося, Божественний? Хто збентежив твою душу, порушив такий
жаданий супокiй?
- Ось, послухай та полюбуйся, - показав на посланника з Фракi┐ i
вiдiйшов набiк.
Феодора - сама цiкавiсть i увага. Анi в очах ┐┐, без того великих i
насторожених, анi на виду жодно┐ тiнi гнiву чи невдоволення, лише подив i
благання, благання i подив. Те й пiдкупило, певно, посланця. Без захвату,
часто затинаючись, однак переповiв iмператрицi все, що розповiдав уже, не
поминув i подробиць, якими з ляку чи через забудькуватiсть не удосто┐в
iмператора.
- Скiльки ж все-таки вiйська у кутригурiв? Казав чи не казав се
намiсник?
- Достеменно нiхто не зна║, судячи з того, як густо i нестримно йдуть
по провiнцi┐, далебi, не менше десяти тисяч.
- Бог милостивий, упора║мось. Iди й перепочинь з дороги, а iмператор
подума║ тим часом, що вдiяти, аби витурити варварiв, уберегти Фракiю i