"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу авторане найбiльше хвилю║ його. Певен, не таке тверде й мiцне воно, як декому
зда║ться. Захiднi землi он як довго перебували пiд варварами. Чи то так собi? Чи за тi численнi лiта мало нашкоджено християнству i найпаче % люду християнському, його побуту, вiруванню, мбралi? Варвари, як i варварськi покони - iзчадi║ ║ресi, яко┐ й без того доста. Однi манихе┐ чого вартi. А монтанiсти, самаритяни, а монофiсити, яким, нiде грiха та┐ть, потурав сама iмператриця i до яких причетна мало не вся знать. Там, на заходi, а перемiною влади не все саме по собi неремiниться, i iмператор яко глава держави та церкви не може не дбати про це. Мусить дбати. Ходив i розмислював, з чого почне ┐┐, бесiду, а може, й суперечку, з богословами. Та йому не дали зiбратись з мислями, ба змусили навiть перенести призначену вже бесiду на iнший час. Прибув до Константинополя гiнець iз Фракi┐ й занiс до Августiона тривожнi вiстi: варвари перейшли через Iстр не лише в середнiй, а й у нижнiй течi┐, плюндрують Скiфiю та Нижню Мiзiю. - Хто такi? Нашi зрадливi соузники анти? - Ба нi, за сим разом не вони. Вторгнулось знайоме iмператоровi по недавнiй сiчi плем'я, iменоване гуннамикутригурами. - Всього лиш? Що вдiяв намiсник, аби зупинити? Чому не зупинив i шле до мене вiстуна з лихими вiстями? - Бо варварiв не так уже й мало. Вони обминули фортецi й пiшли гуляти по провiнцiях. Беруть у поселян лиш живнiсть, самих же не чiпають, пускають поголос, нiби прийшли обрати собi землю й сiсти на нiй. - Мають намiр осiсти, а тим часом оббирають люд? Iмператор був явно - Чого хоче намiсник? - Просить помочi, василсвсс. Так i сказав: самим ла стримати, хай iмператор шле палатiйськi легiони. Юстинiапа аж пересмикнуло од тi║┐ нагло┐ вимоги. - Усi шукають захисту в iмператора, усiм подай палатiйськi легiони! А де провiнцiйнi? На що покладався намiсник Фракi┐, боришгiи иилуиочиi обииди, коли неспроможний оборонитися навiть вiд кутригурiв? Па крик його нагодилася, i нагодилась, як завжди, вчасно iмператриця. - Що сталося, Божественний? Хто збентежив твою душу, порушив такий жаданий супокiй? - Ось, послухай та полюбуйся, - показав на посланника з Фракi┐ i вiдiйшов набiк. Феодора - сама цiкавiсть i увага. Анi в очах ┐┐, без того великих i насторожених, анi на виду жодно┐ тiнi гнiву чи невдоволення, лише подив i благання, благання i подив. Те й пiдкупило, певно, посланця. Без захвату, часто затинаючись, однак переповiв iмператрицi все, що розповiдав уже, не поминув i подробиць, якими з ляку чи через забудькуватiсть не удосто┐в iмператора. - Скiльки ж все-таки вiйська у кутригурiв? Казав чи не казав се намiсник? - Достеменно нiхто не зна║, судячи з того, як густо i нестримно йдуть по провiнцi┐, далебi, не менше десяти тисяч. - Бог милостивий, упора║мось. Iди й перепочинь з дороги, а iмператор подума║ тим часом, що вдiяти, аби витурити варварiв, уберегти Фракiю i |
|
|