"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Всi здригнули й глянули на мене...
Це було як електричний ток...
Нам дали дорогу, i ми першi ввiйшли до вагона.
Я дуже сподобався одному красивому грузину з чорними, неначе налитими
дьогтем, очима...
Вiн менi на кожнiй зупинцi купував масу схiдних солодощiв.
Особливо менi сподобались гранати.
Грузин часто брав мене собi на колiна й навчав рахувати по-┐хньому до
п'яти:
- Эрти, ори, сами, охти, хути...
Але матерi чомусь не сподобалась дружба грузина зi мною. I коли вiн
пiшов на однiй iз зупинок за новою порцi║ю ласощiв, вона сховала мене на
верхнiй полицi.
Грузин прийшов, а мати сказала йому, що я в другому кiнцi по┐зда.
Вiн кiлька разiв оббiгав весь состав, все шукав мене, i, пробiгаючи
повз наше купе, тривожно заглядав у нього й стурбовано питав:
- Дэ Волода?..
Мата казала, що мене нема, i грузин бiгав як навiжений. по всiх вагонах
i кричав:
- Вы нэ видэл такой смуглый, хорошенкий малчик?.. Йому вiдповiдали
смiхом, i вiн бiг далi. Нарештi його розпачливi крики замовкли. Мабуть,
вiн зiйшов ва сво┐й станцi┐. I мати дозволила менi бути на нижнiй полицi i
знову дивитись у вiкно... Помiж немов розчахнено┐ гори я вперше побачив
море. Воно чомусь було як спнiй мур, не лежало плескато, а синiло, як
стiна гiгантського будинку... I я думав, як же в ньому плавать?.. Мабуть,
дряпатись нагору, а потiм, як на санях, летiти вниз... Але так можна
розбитись об гостре камiння...
Ми швидко наближались до моря, i воно поволi лягало синьо й широко...
Над по┐здом звисали величезнi й страшнi кам'янi брили, що. наче на
ниточцi, тримались на могутнiх боках гiр, i менi здавалось, що вони
ось-ось упадуть на нас i роздушать, як комашню...
Але брили не падали на нас, i по┐зд з важким гуркотом пролiтав пiд
ними...
Ми ┐хали до мiстечка Кульпи, де жив мамин брат у других Радя Локотош 1,
який був там приставом.
Вночi до нашого вагона зайшло два горянина. Батько й син. Батько був
весь неначе мiдний, з оголеними волохатими грудьми. Вiн у великiй лахматiй
шапцi, а син одягнений в якесь лахмiття, смуглявий i чорноокий. Це були
дiти злиднiв, але чимось буйним, диким i гордим вiяло од них... Вони
внесли до нашого вагона гори з ┐х грiзними скелями, шумливими й швидкими
рiчками, вiчним лементом листя i спiвом птиць, з ┐х хмарами i орлами...
Ми з хлопчиком одразу ж подружили.
Вiн на мене казав: "Якшi".
Менi з'ясували, що це значить "красивий, гарний". А "яман" значить -
"некрасивий, поганий".
Хлопчик був схожий на мене, тiльки вiн був дужчий, i очi йому палали
огнем його батькiвщини, Кавказу, грiзного й похмурого, в вiчних снiгах i
туманах, повних сонця, вiтру й волi.
Пiсля по┐зда ми ┐хали бричкою сто кiлометрiв до Кульпи - ┐хали багряною
i нескiнченною пустелею...