"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Перед нами синiла близька гора, так близько, що, здавалось, до не┐
можна було доторкнутись рукою...
А ми ┐хали до цi║┐ горп, що так близько i казково синiла перед нами,
сто кiлометрiв...
Таке прозоре повiтря було на Кавказi.
Довга i порохлива була дорога. Iнодi з ям, обабiч не┐, вибiгали
навстрiчу нам обiдранi, смуглявi й чорноволосi, подiбнi до циганчат дiти,
кричали щось незрозумiле i грозили нам услiд чорними, худенькими
кулачками...
Ми гримiли повз них, а вони довго ще бiгли за нами i тоненько й
протяжно кричали щось люте, i все грозили, поволi даленiючи, ┐х маленькi
фiгурки...
Я не сердився на них, менi було до слiз жалко за ними, що вони живуть в
ямах, такi худенькi й обiдранi, за те, що в них такi рiднi очi...
Нарештi ми в'┐хали до Кульпи.
На ганку стояв дядько з черкесами i щось з ними по-┐хньо.чу розмовляв.
Вiн був у черкесцi, високий, стрункий i красивий, з пишною, роздво║ною
золотою борiдкою.
Горянi┐ стояли круг нього в чорних бурках i папахах, як похмурi орли, i
кинджали ┐х, у срiбних пiхвах, холодно й грiзно блищали на сонцi...
Дядько Радя був дуже добрий i простий. Вiн мiг задурно брати рибу в
горян, але цього не робив i платив грошi. Його кiмнати були обвiшанi
килимами, а на них висiли красиво вигнутi шаблюки i взагалi всiляка
зброя...
У нього був лакей, що ходив як тiнь i в точно визначену годину нечутно
з'являвся в кiмнатi i монотонно говорив: "Улжiн гатов..."
Я любив сидiти бiля вiкна i дивитись на червонi гори за його голубими
шибками... Гори були дуже близько, а з ┐х бокiв тонко й жалiсно здiймались
у небо синi завитки диму з ям, в яких жили люди...
Повз вiкон часто проходили верблюди, вони хитали добрими й покiрними
головами на волохатих i витягнутих шиях, неначе здоровкались зi мною, i
дзвенiли маленькимi┐ круглими дзвониками... Довгими караванами кожний день
вони проходили повз вiкна... I iнодi про┐жджав па гору маленьким iшаком,
худеньким i довговухим, величезний, гладкий i пузатий горянин. Його ноги
майже волочились по землi, i бiдний iшачок лiз з останнiх сил на гору, а
гладкий горянин iще, мабуть, щоб iшачковi було важче, гойдав сво┐ми
ногами. Менi було жалко бiдненького iшачка. А гладкого горянина я
ненавидiв за його пухкi й маснi од жиру щоки, за веселi пiснi, що вiн
наспiвував, роздуваючи од напруги сво║ жирне й чорне горло i не звертав
жодно┐ уваги на страждання бiдного четвероногого мученика.
У мене був охоронець з кинджалом.
А раз до мене прийшов його маленький брат-горянин i повiв показувати
Кульпи. Ми ходили з ним по лабiринту вузеньких i кривих вулочок, а з бокiв
були глинянi, з плескатими покрiвлями саклi. На саклях паслись кози i
спали жiнки i дiти.
Ми ввiйшли до саклi, де жив хлопчик. На долiвцi покотом лежали його
рiднi, i ┐х голови були замотанi рушниками. Я думав, що хтось ┐м
попровалював голови i вони обв'язали ┐х i лежали хворi. А вони просто
вiдпочивали, i голови ┐м були не проваленi i обмотанi не рушниками, а
чалмами. Це такi головнi убори. Я потiм узнав про те. А тодi менi ┐х було