"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

луснуло, i хтось тяжко упав на долiвку. Це Коля усiм сво┐м маленьким
тiльцем повиснув на палицi i переломив ┐┐. Вiн тiльки крикнув:
- Чуть-чуть не упал!
Це була в нього гака звичка - завжди, коли вiн падав, то чомусь радiсно
кричав:
- Чуть-чуть не упал!
Це вiн так казав, щоб мати не хвилювалась, що йому боляче. Вiв дуже
любив матiр i не дозволяв ┐й прибирати у кiмнатi i все робив сам. Вiн
плакав, коли мати не дозволяла йому це робити.
Син мо║┐ тiтки Рашi Холоденко, Улян, часто бив мене. Це в нього ввiйшло
майже в систему. Раз вiн мене бив, а Коля, вдвiчi менший за нього, терпiв,
терпiв, а потiм як пiдскочить до Уляна, як закричить на нього:
- До яких пiр ти будеш бити мого брата? - та як лусне його в нiс, так,
що в того чвиркнула кров, i нiс на мо┐х очах став синiм i розпух, як
груша...
А Колiчка, як гнiвна молнiя, в'║ться круг Уляна i молотить його
залiзними од справедливо┐ злоби кулачками i в боки, i в живiт... А потiм з
усього розмаху шибонув пiд ложечку так, що Улян охнув i без дихання
джвакнувся в пил...

IV

Юзiвка 1.
Ми жили в мамино┐ подруги. В такiй же квартирi, що була в нас на
Брянському Руднику. Повз вiкон часто пробiгали веселi англiйськi дiти в
твердих, бiлих, накрохмалених комiрцях, з галстуками i в мужських
сюртуках, тiльки штанцi в них були до колiн, ну, панчiхи й штиблети. Вони
були в окулярах, не всi, звичайно, дуже чистенькi, пихатi, нiкого не
помiчали, на нас дивились як на щось не варто уваги i гелготiли як гуси...
У мамино┐ подруги було дво║ дiтей. Вони лежали в другiй кiмнатi, хворi
на скарлатину. Ми бiдно жили, а хворi хлопчики не ┐ли сво┐х булочок i
оддавали нам а Колего. Вони тiльки надкусували ┐х, а ми з Колею до┐дали.
I от одного разу, коли я проснувся, мати сказала, що Коля захворiв.
Вiн лежав на пiдлозi i жалiсно дивився сво┐ми темними, добрими,
бархатними очима i тихенько стогнав...
Я сказав:
- А... Это он так, представляется...
Ми завжди, коли хотiли, щоб мати давала нам ┐сти бiльше i краще, по
черзi "хворiли". А мати завжди таких "болящих" краще годувала i давала
бiльше солодкого.
Але Коля не "представлявся".
Прийшов високий, красивий i огрядний, в пенсне, бородатий вiйськовий
лiкар.
Вiн оглерiв Колю i сказав, що в нього скарлатина.
Колю поклали на лiжко. Вiн був весь червоний i гарячий... Лiкар кiлька
разiв приходив i сумно дивився на Колiчку, давав йому лiки, але лiки не
допомагали.
На третiй день, вранцi, Коля почав умирати.
Вiн дуже любив маму i все просив ┐┐ не вiдходити од нього. Мати
нахилялась над ним, а вiн дивився на не┐ вже мутними оченятами i все