"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

знiмав у не┐ з волосся на потилицi якiсь "катушки"...
Перед смертю вiн попросив умитись, умився, потiм попросив iкону
Козельсько┐ божо┐ матерi, перехрестився, поцiлував ┐┐ й лiг... I ще вiн
попросив, щоб його поклали на пiдлогу.
Його поклали... Мати дуже плакала, а Коля, щоб вона не плакала, навiть
стримувався, щоб не стогнати... Так вiн ┐┐ любив...
А батько втiк... Вiн не мiг бачити останнiх мук свого синочка. Коля
вмер уночi.
Вiн як живий лежав у великiй кiмнатi, i з його носика виглядала срiбна
пiна...
На його пухкеньких нiжках були теплi панчiшки й туфельки.
Я не вiрив, що вiн умер, менi здавалось, що ось вiн зараз пiдведеться,
одкри║ сво┐ бархатнi очi пiд густими й довгими, красиво загнутими вiями, i
скаже: "А я буду хохленком!" Але Колiчка тихо i срiбно лежав перед нами...
А потiм його везли по мiсту на дрогах, в бiлiй, пепофарбованiй трунi, а
ми йшли за нею...
Байдуже димiли труби, проходили чужi, жорстокi в сво┐й байдужостi люди,
а ми все йшли i йшли за бiлою труною Колiчки, йшли i плакали...
Потiм ми в'┐хали на цвинтар, i чужi люди опустили труну Колiчки в яму i
засипали землею.
Хрест на могилi братика був теж, як i його труна, бiлий,
непофарбований.
Потiм, коли ми вiд'┐жджали з Юзiвки, прийшли на Колину могилку
прощатися з ним.
Мама дуже плакала, а татко став навколiшки бiля могили, i з його очей
капали дрiбнi, дрiбнi сльози, як осiннiй дощик, що мжичив над нами...
Ми ┐хали, а за нами ще довго було видно хреста над могилою Колiчки...
Ох, то не хрестик, то Колiчка простягав услiд за нами сво┐ блiдi,
дорогi й неповоротнi руки...
Як я потiм картав себе за те, що був не ласкавий з Колею, що iнодi бив
його... Як би я тепер любив його, боронив од хлопцiв i собак!

V

Села, все села... Iнодi рудники... Але рудники - як бистролетнi сни,
рiднi й неповторнi... I шахти, клiтi, стволи, шахтарi, запах милого
дитинства од вугiльно┐ руди, рейок, сиве мелькотiння вагонеток i
"страданье", срiбний плач або буйний розгул золотих ладiв пiд п'яними
пальцями коногона, чубатого й одчайдушного.
Татко працював на рудниках бiльше креслярем, iнодi шахтарем, а на селах
учителював, був i сiльським писарем. Працював i землемiром, а в основному
- сiльським адвокатом, писав селянам "прошения", починаючи од волосно┐
управи i кiнчаючи царем. Але про це потiм.
На Кавказi я захворiв на малярiю, i вона мене часто трусила.
Але ще до малярi┐ я щороку по п'ять днiв хворiв якоюсь чудною хворобою.
Ранком, пiсля туманного й тяжкого сну, я прокидався якийсь кволий i сам
не свiй. Все злiва направо бiгло перед мо┐ми очима... Весь свiт кудись
безперервно линув... Я не мiг ходити, а лежать було мукою, бо це мене не
позбавляло од головокружiння, хоч трохи й послаблювало його... Я затуляв
очi, але це не допомагало... Я нiби провалювався в якiсь перетинаючi одна