"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

одну безоднi, нiби розпадався на шматки, хмарно й гойдливо... Нiчого не
мiг ┐сти. Все йшло назад... Часто мене тошнило...
На п'ятий день я прокидався без головокружiнь, але не мiг швидко
повертатись, особливо лiворуч, коли я так робив, то падав на землю...
Доводилося повертатися всiм тiлом, тихо, тихо. Лiва половина голови в мене
була завжди якась туманна...
Коли менi був один рiк, мене поклювало стадо гусей. Служниця залишила
мене одного на подвiр'┐, а сама пiшла до хлопцiв на вулицю. Я, мабуть,
лежав на правiм боцi. Гуси мене клювали все в голову, все в голову... Я не
кричав... I про це нiчого' не пам'ятаю... Це з слiв матерi.
Вся лiва половина голови в мене була пiсля нападу гусей в моргулях
завбiльшки з голубине яйце...
А двох рокiв я обварився до пояса кип'ятком. Це я пам'ятаю. Я стояв у
низькому коридорi, а за спиною в мене служниця поставила мiдний таз,
повний кип'ятку. В цей час по коридору проходив татко. Я чемно дав йому
дорогу, одступив на крок i... сiв у таз з кип'ятком...
Немов крiзь страшний гарячий туман бачу все це... Татко шбидко рве на
менi чорнi бархатнi штанцi, а мати рве на собi волосся i то пiдiйма║, то
опуска║ руки. Крику ┐┐ я нг чув... Це було як у снi...
А далi - тьма...
Далi - з слiв матерi.
Лiкував мене наш третяротський фельдшер Трохим Iванович.
Я обварився так, що залишився останнiй слой кожi, за яким, якби злiз i
вiн, була смерть.
Мати платила фельдшеру (щоб не знала бабуся) щоденно по карбованцю за
вiзит, а бабуся (щоб не знала мати) давала стiльки ж.
Вiн пiдсипав до мо║┐ мазi яко┐сь гидоти, що викликала знов
запалювальний процес, i я трохи не вмер.
Батьки дали лiкаревi на аналiз цю мазь, i пiсля аналiзу стала ясною
причина, що трохи не загубила мене. Фельдшера прогнали.
А ще до того бабуся, яка часто сварилася з мамою, щоб дати ┐й
зрозумiти, що значить любов до сина i тривога за ним, взяла мене,
закутаного в пелюшки, коли мати кудись ходила, i засунула в темний далекий
куток пiд кровать...
Мати трохи не вмерла од жаху, бо нiде не могла мене знайти. Вона шукала
цiлий день, а я весь цей час лежав на голiй i холоднiй пiдлозi...
Мати потiм нiяк не могла собi з'ясувати, чому я цiлих шiсть мiсяцiв
безперервно кричав, i вона нiчим не могла мене заспоко┐ти.
Ну, звичайно, це в мене був ревматизм. На Брянському руднику, перед
сном, у мене часто ламало ноги, i мама робила менi масаж, натираючи ┐х
лампадним маслом або керосином; потiм закутувала пх теплою вовняною
хусткою...
Отже, менi пощастило.
Перед тим, як потрапити на село, ми при┐хали в Харкiв. Жили на
Потинськiй вулицi, 110. Нам дав притулок дiдусь по матерi. А дiдуся по
батьковi вже не було. У маминого батька було двi дочки й три сини: Клава,
Нiна, Льоня, Костя i Ваня.
Дiдусь часто випивав, i тодi вiн ставав буйним. Жахливо лаявся з
бабусею i дiтьми, з мамою - теж. На мене цi сварки дiяли, як грози без
грому... Вони безперервними блискавицями палили мою душу... Це було дуже