"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

часто.
Тiльки менi було дивно, що вони всi лаються i лаються, а не б'ються...
Це було жахливо - чекання бiйки, напевне, з сокирами i т. iн.
Я, тремтячи вiд жаху, все чекав, коли ж почнуть битися... А вони не
бились i тiльки лаялись як попало... Кiмната сповнювалась нервовою бурею,
i ця буря рвала мо║ серденько на шматки. Це - як перед пострiлом. Не такий
страшний пострiл, як його чекання.
Вони були жахливi неврастенiки, крiм мого татуся. Всi, як туго
натягнутi струни, дивно напруженi i повнi погрожуючого дзвону, що ось-ось
порвуться...
Я бiгав на вулицю i на шумливих яскравих тротуарах спiвав з хлопчаками:
Вставай, пiднiмайся, робочий народ!..
Тiльки, замiсть "крик мести народной", ми спiвали:
"крицместер народный".
Це був 1905 рiк.
Дядя Ваня вчився у жерстянiй майстернi, проте мрiяв стати машинiстом.
Ще маленьким вiн спiвав:
Тут, тут поезд стоит пять мипут.
Його мрiя здiйснилася.
Але про це потiм.
А коли ми повернулися в село, в рiдну Третю Роту, я бачив робiтничу i
селянську манiфестацiю.
Через майдан, на Червону вулицю йшли статечнi молодi хлопцi в пiджаках
i яскраво начищених чоботях.
Вони йшли повiльно i спiвали:
А у Питере, на троне,
сидит чучело в короне...
Вони спiвали протi┐ царя.
А полiца┐ поховалися.
Робiтники йшли до содового заводу...
Так i сто┐ть вона в мо┐х очах, ця яскрава, смiлива й спокiйна, що
нiкого не бо┐ться, манiфестацiя.
Я тодi не розумiв, навiщо це робиться, але менi подобалось море людей у
яскравих вiд сонця сорочках, пiдперезаних красивими шнурками з китицями.
Вони йшли, твердо ставлячи ноги на запилену лiтню землю, цi свiтлi i до
слiз рiднi менi господарi нашо┐ землi.
Мама говорила, що вони йдуть завойовувати свободу, а у татуся очi були
свiтлi-свiтлi, як у орла, коли вiн дивиться на сонце.

VI

Харкiв, знову Харкiв...
Вiн нескiнченно широкий i шумливий.
Я вже ходжу в школу.
Недiля.
Вчителька веде нас дивитись "туманнi картини"... Ми довго, довго йшли.
Я дуже стомився. Нарештi ми прийшли в широку залу. Стемнiло. Потiм -
яскраво, на екранi бiгали маленькi чорнi чоловiчки, i нам було far смiшно.
Потiм усе зникло, як золотий i красивий сон, i "туманнi картини", i школа.
Iнодi ми жили в мiстах, але недовго.