"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

В Луганську я стрибав униз головою iз залiзного мосту, бiля
Гартманського заводу, в рiчку Луганку. У Воронежi бився навкулачки з
хлопчиками, якi смiялися з того, що я замiсть "арбуз" говорю "кавун", а на
селi хлопчаки смiялись, що я, при┐хавши з Воронежа, говорив замiсть "а що
ж" - "дьiк што"...
Зате у Воронежi я навчився кататися на санчатах не сидячi┐, а лежачи на
животi, i правити не каблуками, а носками. Цього нiхто не вмiв, i я був
герой. Злiтав на санчатах там, де нiхто не мiг.
Любив кататися iз заводсько┐ гори, на дорiжцi, якою ходили робiтники,
спускався по нiй аж до залiзничного насипу. Я лечу, а повз мене мелькають
стовпцi, мелька║ смерть...
Iз страшенною швидкiстю я пролiтав, обминаючи чавунний кран, iз якого
брали воду, i летiв прямо до насипу. Бiля крана розливали воду, i вона
замерзала. Поступово вона мерзлим покровом розляглася навколо нього.
Санчата в мене були на залiзних, гострих i блискучих вiд вживання
полозках. Я лечу з гори. Швидко наближа║ться чавунний кран. Хочу його
об'┐хати. Але полозки на замерзлiй водi сковзаються, i санчата летять
прямо на чавунну колонку крана...
Ще трохи, i голова моя розлетиться вщент.
До крана лиша║ться кiлька метрiв.
Я розжав руки i випустив з-пiд себе санчата.
Вони помчали передi мною, вдарилися об кран i вiдлетiли вбiк.
А я теж з шаленою швидкiстю, сковзаючи животом по кризi, налетiв на
кран i вдарився об нього витягнутими перед головою руками, щоб пом'якшити
удар i захистити голову. Руки мо┐ м'яко вперлися в холодний чавун i
зiгнулися так, що лише доторкнувся головою до крана.
Я перехитрив смерть.
Менi було десять рокiв.
З двох рокiв я почав малювати. Уже дорослим я бачив у бабусi мо┐
малюнки, малюнки дворiчного художника-початкiвця... Я малював усе паровози
та вагончики в трипалими людьми... Паровози i вагончики, паровози з
тендерами, вагончики товарнi, ешелони... Нiби знав, як багато грiзного у
мене буде з ними пов'язано, як багато радiсного i грiзного, як багато
грiзного i радiсного.
Але про це, криваве, - потiм, пiзнiше... Уже, крiм Зо┐, був Олег, мiй
улюблений брат. Вiн ще на рудниках i в мiстах п'ять разiв хворiв
запаленням легенiв. В пам'ятi мо┐й вiн блiдий i тихо-покiрний лежить на
лiжку, в Юзiвцi, з п'ятим запаленням легенiв. Його сумовите й спокiйне
личко горить в кровi мо┐х спогадiв блiдим факелом, i вiтер нужди i горя
вiв менi в лице з далеких i скорботних днiв нашого тяжкого дитинства.
Кiстлява рука смертi хоче погасити цей факел, але вiн горить, щоб потiм
засяяти рiвним свiтлом перемоги.
Ось сестричка Зоя теж, в Юзiвцi чи на iншому руднику, страшенно
розпухла вiд запалення нирок...

VII

Сметанiвка.
Це невелике село, майже хутiр.
Батько був там учителем. Вiн брав з кожного учня щомiсяця полтиник i