"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хлiбину. За зиму його учнi вже вмiли читати, писати i знали чотири дi┐
арифметики...
До кожного учня у батька був iндивiдуальний пiдхiд.
Я теж почав учитися. В мене були зошити, олiвець, ручка, чорнильниця,
грифель i грифельна дошка.
Спочатку ми писали на грифельнiй дошцi палочки, потiм лiтери.
Батько не вчив нас по старинцi; "аз", "буки", "в║ди", "глагол", а так,
як лiтери ║ i зв'язують ┐х мiж собою у вимовi...
Ми старанно мукали хором i скрипiли грифелями, вчились рахувати i
почали розв'язувати задачi.
Якось я сам написав на дошцi: "Папа... Мама..." Мати радiсно закричала
у мене за спиною:
- Коля! Подивись, Володечка вже може писати "папа" i "мама".
Чудна, Я вже мiг писати усi слова, якi знав, i цiлi фрази, навiть лисг
мiг би написати, звичайно, без роздiлових знакiв. А мама мене не питала
про це. ┐й було досить i тi║┐ маленько┐ радостi, що ┐┐ старший син уже
пише "папа" i "мама".
Нашi господарi часто запрошували до себе в гостi сво┐х сусiдiв i
знайомих, багатих селян. I в зимовi, бiлi вiд снiгу i сповненi завивання
вiтрiв мiсячнi ночi вони пили горiлку i спiвали чумацьких пiсень...
Червонi й бородатi обличчя стоять передi мною з розтуленими i дзвенячими
вiд пiсень ротами, а повнi жiнки, рум'янi i пишнощокi, пiдперши пiдборiддя
руками, тонко й журливо врiзували сво┐ голоси в гримливi баси довговусих
чоловiкiв.
Я з хлопчиками часто бiгав на замерзлу рiчку, де ми грали "в ковiньки"
i ганяли по дзвiнко-спiвучiй вiд наших нiг тонкiй i прозорiй кризi
ковiньками "свинку" вiд кону до кону... Крига хвилеподiбне гнулася пiд
нами, а ми мчалi┐ з солодко завмираючим вiд жаху i радощiв серцем, над
холодною водяною смертю пiд ногами. Вiд бiгу нам ставало жарко i хотiлося
пити. Тодi ми кийками пробивали у кризi дiрочки i припадали до них, руками
ритмiчно надавлюючи на кригу, а вода з манюсiнько┐ "ополонки" поштовхами
била нам в рот. Ми ┐┐ пили - солодку й холодну. А потiм знову смуглявими
горобцями розлiталися по дзвiнкiй кризi...
Ах, цей солом'яний запах диму iз труб, такий рiдний i незабутнiй, i
пишнi снiги iз петлями заячих нiг та пташиних лапок, i засмаглi вiд
зимового вiтру обличчя хлопчакiв, i вiршi Кольцова ':
Ну, тащися, сивка 2,
Пашней десятинной,
Выбелим железо
О сырую землю...
i Нiкiтiна 3:
Вырыта заступом яма глубокая 4,
Жизнь невеселая, жизнь одинокая,
Жизнь бесприютная, жизнь терпеливая,
Жизнь, как осенняя ночь молчаливая.
Долго она, моя бедная, шла,
И, как степной огонек, замерла.
Особливо менi подобалось закiнчення:
Тише... О жизни покончен вопрос.
Больше не нужно ни песен, ни слез...