"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

я, бiдно одягнеш, але весняною радiстю палали ┐хнi чорнi задерикуватi очi.
Старший гукнув менi:
- Давай бiгати!
- Давай!
I ми побiгли.
Це були дiти годилникового майстра Дмитра Гороха - Ларя i Федя. Вони
жили в бiднiй, неогородженiй чужiй хатi, яку наймали. Мати Ларi прала
бiлизну у Ванвiнкенрова або "Жили", як його називали в народi, бельгiйця,
власника фабрично┐ майстернi бiля заводу. Батько Ларi i Федi, як i мiй
татусь, був алкоголiком, вiн щолiта йшов на рудники i залишав сiм'ю
напризволяще, а взимку повертався у Третю Роту майже зовсiм роздягнений:
на однiй нозi - онуча, а на другiй - роздерта калоша. Дружина його,
Наташа, фактично утримувала п'яницю. Вона його обми║, одягне, а влiтку вiн
знову зника║, щоб на зиму повернутися брудним, обiрваним... У нього тодi
лазять на комiрi цiлими армiями паразити, а вiн не дозволя║ знищувати ┐х:
- Воша теж хоче жити. Не чiпай ┐х!
Вiн жахливо бешкетував, коли нап'║ться, викидав iкони з хати, топтав ┐х
ногами i ганявся з ножем за сво┐ми дiтьми, щоб ┐х порiзати.
Вiн вибiгав босий на снiг i кричав менi:
- Володько, чому земля крутиться? Я не хочу, щоб вона крутилась! Я ┐й
забороняю це робити!
Але земля не слухала Гороха i не переставала крутитися. Горох хотiв
змайструвати, як i чоловiк сестри мойого дiдуся, гiгант-столяр Холоденко,
вiчний двигун;
тiльки Холоденко дерев'яний, а Горох - залiзний "перпетуум мобiле" '.
Але нiчого не виходило з цих вiчних двигунiв, а нещаснi винахiдники
вперто продовжували свою безнадiйну справу.
"Добрi люди" порадили мамi i Горошисi напо┐ти сво┐х чоловiкiв горiлкою,
насто║ною на "божих коровках", щоб вiдучити ┐х пити.
Мама i Горошиха так i зробили.
Татусь ледь не вмер вiд нескiнченного блювання, а Горох - нiчого. У
нього був залiзний шлунок. Вiн лише гарненько вiдшмагав свою дружину.
Горошиха була молдаванка, вiрнiше - волошка, i дуже любила свого нещасного
чоловiка. Вона була справжня трудiвниця. День i нiч працювала i утримувала
всю свою сiм'ю.
Дивним i жорстоким був Горох до сво┐х дiтей-хлопчикiв, а дочку Серафиму
вiн любив. Коли четвертий син - маленький Василь - упав лицем на розжарену
плиту, батько навiть пальцем не поворухнув, щоб врятувати свого сина. Вiн
тiльки й мовив:
- Нехай горить... Чорт його не вiзьме.
У Василя жахливо обгорiло лiве око.
Старший син, Петро, вже ходив на роботу на завод. Менi подобалась ┐хня,
цих Горошенят, працьовитiсть i бережливiсть. Подобалася ┐хня смiливiсть,
коли вони билися в хлопчиками, особливо сила, хоробрiсть i витримка Федi.
Вiн бився мовчки, вiд ударiв нiколи не плакав 1 завжди виходив переможцем.
Його противникiв лякало залiзне i грiзне мовчання Федi, пiдкрiплене,
звичайно, сильними штовханами i сталевою хваткою руки.
А Ларя все малював, як 1 його батько. Вiн мрiяв стати художником.
Ми часто купалися в Донцi, перепливали на той бiк, в лiс, i крали у
лiсника Паримона кавуни i динi на баштанi, рвали дикi грушi i кислицi,