"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Я дуже любив ┐┐ дочку. Тiльки менi не подобалось, що вона афiшу║ нашу
любов.
Вiд цього вона зробилась менi противною.
Взагалi менi всi дiвчиська були тодi противнi.
Я навiть дивувався, як я мiг закохатися в цю смуглянку. Але дивно,
дiвчиська були менi противнi, а я в кожному селi закохувався в котрусь з
них i вони в мене...
Одного разу ми "рiздвували", тобто ходили з зiркою i спiвали у
селянських хатах, а за це нам давали цукерки або грошi. Ми зайшли до
однi║┐ хати, дуже бiдно┐ хати. Нам вiдчинила дверi дiвчинка з таким гарним
лицем, що в мене захолола душа вiд раптового щастя. Я в не┐ закохався, як
блискавиця.
Бiльше я нiколи не бачив цi║┐ дiвчинки, бо ми знову по┐хали в Третю
Роту.
Всi любовi мо┐ в рiзних селах нiколи не закiнчувались i не рослi┐ разом
iз мною, бо ми пере┐жджали з села до села.
Ось Звановка.
Я у церквi i закоханий у дочку диякона.
Вона спiва║ у церковному хорi, i коли проходить повз мене, як блiдий i
скромний ангел, опуска║ вi┐ i вся червонi║. А менi так та║мниче й дико...

XI

Ось Сьома Рота i також моя любов - дочка диякона. Тiльки перша дочка
диякона була худенька, струнка, а ця - рум'яна товстушка, як просфора,
залита вечiрньою зорею, з темними, як i перша, очима.
Звичайно, моя любов до цих дочок дияконiв обмежувалась зiтханнями i
мрiями, чистими, дитячими.
Ах, Сьома Рота!..
Вона, як i Третя, на березi Донця, на його правому й крутому березi.
Шумливий лiс п'яно хита║ться на тiм березi срiбно┐ дороги в Дiн. I
гребля, а на нiй дядьки в широких солом'яних брилях "водять" у глибокiй
водi щук.
Вудка туго зiгнулась, i волосня от-от розiрветься од метань хижака, що
проковтнув разом з наживою гострий, смертельний гачок. Як бореться за
життя щука! Вона туманною блискавкою протина║ глибину i то вправо, то
влiво, то вгору, то вниз кида║ться, як оскаженiла... А дядько, примруживши
хитре каре око, цей довговусий Сковорода, спокiйно то вiдпустить волосню,
щоб дати умовну волю щуцi, щоб вона ще дужче стомила себе, то трохи
пiдтягне, аж поки безсила гроза пiчкурiв i себелiв не вiддасться на волю
переможця в полотнянiй бiлiй сорочцi з незмiнною люлькою в зубах.
Дядьки, мо┐ дядьки!
Як я вас любив i люблю!
Чи, може, тому, що в мене родичi такi ж, як ви, селяни, що спокiйно
живуть, i працюють, i спокiйно вмирають, коли треба, на полi бою, пiд рев
гармат, чи в бiднiй хатинi на долiвцi пiд плач i голосiння близьких.
Я пiшов по воду до колодязя на перехрестi двох вулиць. Але в мене не
було бичовки. Пiдiйшли з синенькими вiдрами двi гарненькi дiвчинки,
подивились на мене, усмiхнене переглянулись. Одна сказала другiй:
"Давай наберем йому води". Вони витягли води i налили менi в вiдро,