"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

потiм витягли собi...
А я, розгублений i вдячний, стояв i, як зачарований, дивився ┐м услiд,
як вони стрункими i загорiлими ноженятами не йшли, а пливли над землею,
повною веселого i зеленого гомону лiта.
Хлопчик нашого сусiди пiшов зi мною на Дiнець. Пiсля купання вiн повiв
мене у вишневi сади над Дiнцем. Ми ввiйшли в ┐х райдужне марево од сонця,
бджiл i квiтiв, а хлопчик почав весело i голосно спiвати, розмахуючи
руками i всiм сво┐м тiлом, показуючи невичерпну радiсть життя.
Я йому сказав: "Не спiвай так голосно, бо почують i наб'ють нас!" Але
вiн почав спiвати ще дужче.
А потiм обернувся до мене i каже гордо i незалежно:
"А що? Хiба я на сво┐й землi не можу спiвати?!"
I вiн весело тупнув ногою по землi, що звучала, як голубий акорд
щастя...
Батько i тут був писарем.
Якось на подвiр'я правлiння привели зв'язаного i побитого конокрада.
Вiн лежав на дрогах, а дядько тяжко бив його майже непритомного. I нiхто
йому не забороняв це робити. Навiть спiвчутливо дивилися на нього. Ви
зна║те, чого вартий на селi кiнь i як чорно б'ють за вкраденого коня, так
б'ють, що конокрад довго пiсля того i не протягне. Але так, як
нiмцi-колонiсти б'ють конокрадiв, ще нiхто з укра┐нцiв не додумався.
У нас ┐х б'ють дугами, голоблями, а бiльше кулаками та пiдборами, а
нiмцi б'ють "культурно", щоб слiдiв зовнi не було.
Вони кладуть на землю боком конокрада, i до спини й живота на довжину
всього тiла прив'язують двi дошки, потiм пiдводять конокрада на ноги i з
розгону б'ють важкою ломакою по дошцi спереду чи ззаду. Конокрад у дошках
важко гупаеться об землю. Потiм злодiя, у якого вже одбитi печiнки, знову
ж пiдводять i знову б'ють. Ну, ясно, що пiсля цього людинi заспiвають
"Вiчну пам'ять" 1 трави i птицi або летючий i хмурий снiг у глухих степах
Укра┐ни.
Я дуже полюбив книжки.
Образи Жюля Верна 2 з "Воздушного корабля" ярко жили в мо┐й дитячiй
головi з iменами, як я ┐х_ тодi запам'ятав, чомусь "дядя Фрюдан" (а не
"Фрюден") i "Фiль Евене".
Особливо мене захоплювала книга "Ветхий завiт"3, написана, як роман,
про блукання ║врейського народу в гарячих пустелях пiвдня, коли вони
шукали землю Ханаанську4 (в цi роки я цi шукання з бо║м i ордами
фiлiстимлян5 можу порiвняти з "Залiзним потоком" Серафимовича6... Тiльки
там iще величнiше). Я захоплювався геро┐змом Гедеона, братiв Маккаве┐в 7,
Самсоном 8, а особливо Iсусом Навiном 9, який одним наказом "Стой, солнце"
спинив день, щоб ║вре┐ змогли довершити розгром ворога.
Я любив усе геро┐чне i красиве.
Менi потрапила до рук непоказна i не дуже велика за розмiром книжечка -
"В тумане тысячелетий" '░ (забув автора), i вона мене так захопила, коли я
читав ┐┐ у травi нашого подвiр'я, що все, що було в книзi, жило й сiяло в
мо┐й уявi так сильно i гостро, що здавалось реальним, i я поринув у нього
всiм сво┐м маленьким ║ством, а все, що навколо, не iснувало для мене.
Я не чув, як мати кликала мене на обiд. Буря восторгу вхопила мене на
сво┐ огнянi крила i понесла мене туди,де:
Белеет парус одинокий...