"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

де:
Рыщут по морю викинги...
Звенел мой меч в тот день ненастный среди Британии полей.
Рассек я шлем вождя по плечи, скатилась прядь его кудрей.
I герой роману... Чомусь я запам'ятав його iм'я як "Святослав", а це,
як потiм я прочитав через багато, багато рокiв у продовженнi нього роману
- "Гроза Вiзантi┐", був Всеслав, автор - Красновський.
I цей могутнiй i страшний нерук, i старий кудесник, i любов Всеслава до
Любушi, i його ворог Вадим, i друг, пiвнiчний витязь, якого Всеслав
зарубав... Усе це так владно i сонячно захопило мене, що й зараз, сивим
юнаком, я можу розповiсти в деталях про роман "В тумане тысячелетий", що
так полонив мою дитячу уяву i, безумовно, в тисячу разiв кращий "Грози
Вiзантi┐", що сподобався менi тiльки сво║ю iнтригуючою назвою. Така назва
бiльше пiдходила б до другого мого улюбленого героя, до Святослава.
В густiй травi нашого подвiр'я я так зачитався "Ветхим завiтом", що
забув про навколишнiй свiт, а так у книзi блукав по жовтiй од пiску
безкiнечнiй пустелi пiд гарячим, безжальним сонцем з геро┐чним ║врейським
племенем i захоплено дивився на Гедеона, коли вiн видiляв хоробрих од
боягузiв по тому, як вони пили воду в рiчцi, - чи губами, чи жменями.
А юнак Давид з його пращею, якою вiн знищив велетня Голiафа 11, а потiм
його ж мечем вiдрубав йому голову...
Ну i, звичайно, мiй улюблений Самсон, що ослячою щелепою перебив
п'ятнадцять тисяч фiлiстимлян. Як я ненавидiв ту сучку Далiлу, що через
не┐ Самсоновi вiдрiзали його довге волосся, в якому була вся його сила, i
ослiпили героя.
I печально радiв я, як вiдплатив Самсон ворогам, коли вiдросло його
волосся.
Жалко тiльки, що вiн i сам загинув на купах трупiв пiд уламками
роздавлених його богатирськими руками колон i стелею храму.
А чудо з i║рихонськими трубами 12, коли вiд одного ┐х реву розсипались
у прах мури ворожо┐ фортецi i ║вре┐ взяли ┐┐ голими руками...
Мати мене кличе обiдати, а я не чую, потопаючи в уявному свiтi золото┐
легенди людства.
I от батько мiй захворiв на запалення шлунка. Довго й тяжко боровся вiн
зi смертю, а мати сидiла бiля нього на долiвцi i рушником або його шляпою,
як вiялом, навiвала йому свiжого повiтря, бо батьковi було нiчим дихати.
Мати купувала батьковi церковного вина. Я це вино потай покуштував, i
воно менi здалось таким чудесним, що бiльше нiколи в життi я такого вина
не пив. Тiльки коли причащався. Але тодi пiп у золотiй ложечцi давав його
так мало, що тiльки розчаровано облизувався. Доктор сказав, щоб батько
покинув пити горiлку, а коли вiн не кине, то помре.
Батько одужав.
Але горiлки пити не кинув.
Якби ж вiн знав!
Я дружив з сусiдськими хлопчиками, старший брат яких був ковалем. Часто
я ходив до його кузнi i любив слухати, як вiн весело i вiртуозно
видзвонював по ковадлу молотком або допомагав його батькам на гарманi.
Я змагався з сво┐ми маленькими друзями, хто швидше працюватиме.
Ми переносили великими корзинами полову. Я переносив майже бiгом, а
мене, щоб я працював ще краще, дорослi хвалили: