"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- От молодець!
- От молодець!
А я стараюсь, а я стараюсь...
Була епiдемiя скарлатини. Нам у школi зробили прищеплення од не┐.
Ми, хлопчаки, хизувалися перед дiвчатками, нiби нам не болить, коли
голка шприца тонко i гостро входила пiд шкiру на спинi, а дiвчатка, коли
┐х кололи, кривились i плакали.
Ми ж ходили як геро┐.
У мого друга захворiв на скарлатину менший братик. Була зима, i по
залiзнiй од морозу землi його братика, хворого, смертельно блiдого, повели
до церкви, що була недалеко вiд хати сусiдiв.
А потiм його вели по великих кам'яних плитах церкви пiд руки назад. Вiн
iшов, весь наче прозорий i нетутешнiй, i хитався, задихаючись од нестачi
повiтря... Так i сто┐ть перед мо┐ми очима його блiде, покiрне i приречене
личко...
Потiм його хоронили.
I ще.
В однi║┐ жiнки умерло дво║ близняток-малят.
До хати, де вони лежали на столi, заходили мовчки i урочисто люди...
Стояв печальний кашель i траурний шепiт у кiмнатi...
Я пiдiйшов до маленьких мерцiв. Вони лежали як крейдянi ляльки, восковi
й тихi.
Я доторкнувся до ручки одного з них.
Рука була холодна як лiд.
Сьома Рота!
Я не забуду тебе, колиска радостi й горя в мо┐ далекi й неповторнi днi.

XII

Ми знову в Третiй Ротi. Жили ми у шевця Iвана з дерев'яною ногою.
Вiн був красивий i подобався дiвчатам. А коли йому на руднику в п'янiй
бiйцi одсiкли жерстяним чайником кiнчик носа, вiн перестав подобатись
дiвчатам. Особливо однiй, з якою до естетично┐ катастрофи з ним у нього
був роман. Вiн був дуже строгий з сво┐ми меншими братами, i як тiльки що,
то кричав:
- А де мiй потяг? - i тягся за ременем, якого дуже боявся його малий
брат Макар.
Його другий брат оженився з кирпатенькою i веснянкуватою дiвчиною, яка
стала його веселенькою жiночкою, i вони дуже гарно жили i все цiлувалися
бiля нового будиночка, що збудували для себе, як голуби тепле гнiздечко.
Ми були вже дуже бiднi. Батько продав надiл землi, що мав, куркулевi
Андрону за 250 карбованцiв, хоч надiл коштував 1100 карбованцiв - п'ять
десятин. Андрон платив нам золотими п'ятiрками дуже рiдко, поки не
виплатив борг. Так от ми, хоч i були бiднi, а все ж я iнодi купував
фiсташки, якi дуже любив.
Коли кирпатенька курiпочка, дружина Iванового брата, побачила, що я ┐м
фiсташки, вона при жiнках, зневажливо закопиливши губу, сказала: "При
злиднях, та ще й з перцем".
Потiм ми перейшли жити до волошки, вдови Кравцово┐.
Я дуже дружпв з ┐┐ сином Мiною i його сестрою, чорнобривою i веселою